Ти вчора сказав,
що, коли я заходжу в кімнату,
вмикається світло і пахне трояндовий чай,
метелик за склом добирається в хату
і сонце вечірнє не хоче сідати за край…
А ще ти сказав,
що пасують мені окуляри,
що любиш дивитись, як я порядкую в книжках
і, наче в ковчегу, де все має бути до пари,
тримаю світанки і присмерки міцно в руках…
І ще ти говориш,
що зда́леку чуєш мій голос
і кроки за милю, за гони мої впізнаєш,
і знаєш без слів, коли я, мов похилений колос,
стою серед поля в заграві осінніх пожеж…
Ти кажеш, що я
то мала безпорадна дитина,
то мудра й сувора, як древній, столітній віщун…
Медвяна у щасті, в печалі і тузі – полинна,
а в пригорщах повно проміння, вітрів і дощу.
Говориш, я різна.
А скільки іще відкривати!
Роки пролітають – і зріє коштовне вино,
і навіть узимку, коли я зайду до кімнати,
засяють вогні і метелик влетить у вікно.
31.10.2021
