Час прозріння і крові, час героїв й іуд…
Українець без мови – це кремлівський манкурт.
С.Коломієць
Прийміть найсердечніші вітання із святом Духу – Днем української писемності і мови! Адже дев’ятнадцять літ тому, саме за поданням Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, указом Президента України № 1241/ 97 від 06.11.1997 року /знаково, у День народження о. Маркіяна Шашкевича/ «Про День української писемності та мови» було дано життя одному із особливих свят незалежної України.
На Золочівщині День української писемності і мови тісно переплетений із Шашкевичевими днями. Саме у славній постаті й феномені Маркіяна Шашкевича, першого соборника України, поета, літературознавця, етнографа, фольклориста, вчімося любити, шанувати, боротися і пропагувати українське.
У рік Великого Каменяра, словами Івана Франка про Маркіяна Шашкевича.
Відомо, що серед текстів «із літ молодості» Івана Франка був вірш «До Маркіяна Шашкевича» (його зафіксував у бібліографії творів письменника Михайло Павлик), але текст вірша не зберігся. І все ж…
У «Панських жартах» Франко вивів потужний образ священика– єдиної на той час категорії української інтелігенції, захисника селян від сваволі поміщика:
Він другом був поета Маркіяна,-
Розстаючись,вони оба, мабуть,
Клялись весь вік святому заповіту;
В народі свідомість здвигати і освіту.
За словами І. Франка, М.Шашкевич умів запалювати в серцях вогонь, який гасне хіба що в могилі. Чого варте Шашкевичеве:
Відкинь той камінь, що ти серце тисне!
Дозволь в той сумний тин
Най свободоньки сонечко заблисне –
Ти не неволі син!
І хоча від «цвітки дрібної», замороженої на ціле десятиліття реакцією, до могутнього пориву Франкових «Веснянок» пролягає ціла епоха зміни поколінь, усе ж «слабенький проблиск революційного духу» «Веснівки» не міг бути знищений, і його, крім благородних поривань сильних особистостей, зміцнював духовний рух народу до національного відродження і політичної свободи.
І. Франко у статті «М. Шашкевич і галицько-руська література», в Шашкевичевих віршах у нас перший раз повіяло духом поезії ХІХ віку; давня «мова богів», як колись називали поезію, тут сталася скристалізованою, очищеною мовою людського серця, зверненою безпосередньо до сердець усіх інших людей».
«Заслужено називаючи Маркіяна Шашкевича зачинателем національного відродження на західноукраїнських землях, ми не завжди задумуємося, що за цим стоїть, яка це була неймовірно тяженна справа- переламати зумовлену тривалими колоніальними обставинами «шкідливу» традицію і прищепити українцям краю нові, що ведуть до своєї державності, думки про рідну мову, історію, культуру… перевчити земляків, уселити в них віру, що можна – і треба «воскресити в новій силі руську славу, руську власть», – написав Михайло Шалата у передмові повного зібрання творів отця Маркіяна.
Народжений у польськомовному середовищі, у час полонізації інтелігенції, Маркіян Шашкевич популяризував українське. На такому тлі особливо бачиться історична значимість національно-будительської діяльності Шашкевича як священика, письменника, істинного патріота. Земляків, які цурались рідного, напоумлював: «Чужина нас займає, чому ж би нашина не прилягла до серця, не промовила до душ наших сильним словом!?», а ще рішуче заявляв: « Вирвеш ми очі і душу вирвеш, а не возьмеш милости і віри не возьмеш… бо руське ми серце та й віра руська!».
Чи варто наводити аналогії із русифікованим Сходом України ?
Цьогоріч, як завжди, просвітяни, поєднуючи Слово і Пісню, шкільні вечори і молодіжні флешмоби, організовуючи презентації книг і зустрічі із великими просвітителями, пишучи звернення щодо мовного питання у Законі «Про освіту», вшановуючи геніїв Шашкевичевого краю й України, стверджують беззаперечно, що становище української мови як стрижня національної безпеки потребує захисту й утвердження.
Вкотре переконуймо всіх і кожного – для справжньої незалежності потрібен перш за все міцний національний дух, високе чуття національної честі і національної гордості. Після шовкової русифікації Російської імперії та Радянського Союзу, ганебних мовних «підходів Ківалова-Колісниченка», біймося патріотичної русифікації. Сьогодні українська мова зазнає такої ж агресії, як землі Донбасу й анексований Крим. Репресії російської імперії щодо українців завжди цілили в мову, історію, культуру. Не даймося! Українська мова вистояла і живе завдяки нам, її носіям.
Віримо в просвітницьку перемогу. Будьмо разом у Дусі і Слові!
Слава Україні!
Ярина Сухецька,
голова Товариства «Просвіта»
