Довідка: Андрій Столярчук – український спортивний телекоментатор, що спеціалізується на футболі, хокеї та біатлоні.
В 2003–2004 роках працював на посаді журналіста в спортивних редакціях «Першого Національного» та ТРК «Ера». Із травня 2004 року працював на посаді спеціального кореспондента в телекомпанії «Поверхность Спорт-ТВ». Також працював на телеканалі «Інтер+». З серпня 2010 року почав працювати на Першому національному. Був ведучим програми «Футбольний код» та інформаційно-аналітичної програми «Наше Євро».
Має досвід коментування матчів футбольної Ліги Чемпіонів, Кубка УЄФА, Ліги Європи, Євро-2012, Чемпіонату світу 2014 року, матчів національних збірних, європейських чемпіонатів, хокейних щоденників НХЛ, Олімпіад 2008 – 2014 рр.
Заслужений журналіст України.
Головне футбольне свято світу уже позаду, але воно надовго запам’ятається нам завдяки своїй феєричності, емоційності та непередбачуваності.
Андрій Столярчук – один із тих, хто впродовж усього мундіалю тішив шанувальників футболу якісним та ерудованим коментуванням. Так, це саме той коментатор, що продемонстрував свою громадянську позицію після забитого бельгійцями голу у ворота росіян відомою кричалкою: «ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла».
Для Андрія Столярчука ідеалом коментатора є сплав футбольної ерудиції Джулая, мовної образності Босянка, тонкого гумору Вацка та внутрішньої експресивності Чєрданцева. Можна сміливо говорити, що усі ці риси Андрій Столярчук вміло поєднав у собі, додавши від себе змістовності, пристрасті та динамічності до коментування.
Сьогодні Андрій Столярчук вичерпно та цікаво відповів на запитання інформаційного порталу «Золочів.нет».
1. Пане Андрію, Чемпіонат світу в Бразилії вже історія. Яким цей Чемпіонат запам’ятався для Вас? Чи виправдав Ваші очікування? І взагалі, які п’ять моментів виділили б із історії цього чемпіонату?
– На моїй пам’яті це найкращий мундіаль в історії. Чемпіонат світу завжди був своєрідною вітриною, де виставлялися найкращі зразки футболу з усіх частин Землі. Мені насамперед сподобалася різноплановість команд, протиборство різних футбольних шкіл, філософій. Плюс було багато сюрпризів і несподіванок, чудова драматургія і напруга, які простежувалися чи не в кожному матчі. Моменти, які насамперед потрібно виділити: ганебний виступ Бразилії, ранній виліт європейських грандів (Іспанія, Італія, Англія, Португалія), прорив латиноамериканських команд (Аргентина, Коста-Ріка, Колумбія, Мексика, Чилі), вражаючий рівень гри воротарів (Нойер, Навас, Браво, Ромеро і т.д.) і, звичайно ж, по-справжньому чемпіонський виступ найкращої КОМАНДИ за усіма футбольними критеріями – збірної Німеччини.
2. Усі добре пам’ятають, як Ви відреагували на забитий гол бельгійців у ворота російської збірної. Після цього моменту Вас багато хто підтримав, та частина людей на чолі з Віктором Леоненком таки критикувала. Це була «домашня заготовка» чи виплеск емоцій, позиція громадянина України? Особисто Віктор Леоненко щось говорив Вам після цього?
– Звичайно, на емоціях. Коментатор – це та ж людина, яка живе у цьому ж світі і бачить, що і де відбувається. Я – український професійний коментатор. Під час свого репортажу я об’єктивно висвітлював усі події, показавши тим самим свою сутність професійного коментатора, під час забитого м’яча у ворота Росії я радів, виявивши свою українську сутність. При цьому я не порушував ніяких етичних чи професійних засад роботи в ефірі. Я спокійно ставлюся до того, що є люди, які засудили цей виплеск емоцій. Вони мають право на свою думку. Як, втім, і я на свою. Як казав Валерій Лобановський: «Я з розумінням ставлюся до чийогось нерозуміння». Щодо Леоненка: ми ніде не перетиналися і відповідно не обговорювали цю тему. Можу лише підсумувати і знову сказати наступне: навіть вже знаючи скільки критиканства, образ, погроз посипалося на мене після цього, я абсолютно не жалкую про те, що зробив, і якби ситуація повторилася, я переконаний, що вчинив би так само.
3. Який матч для Вас був найважчим для коментування? Скільки часу витрачаєте для підготовки до матчу?
– Найважчими для коментування, напевне, були поєдинки 3-го туру, там де вирішена вже була турнірна доля деяких команд і матчі були без якоїсь інтриги. Щодо часу на підготовку – це постійний процес, який не має якихось часових рамок. Щодня професійний коментатор пропускає через себе великі інформаційні потоки, аналізує, систематизує це і таким чином тримає руку на усіх подіях, що відбуваються в футбольному світі. Я є послідовником такого системного підходу в коментаторській роботі, а не якоїсь ситуативної підготовки до конкретно взятого поєдинку з конкретними командами. Наприклад, я коментував матчі не за участю усіх 32-х команд на мундіалі, але працював, вивчав, накопичував знання абсолютно по усіх учасниках цього чемпіонату.
4. З ким з футболістів Ви дружите особисто? Чи взагалі можлива дружба між коментатором і футболістом, адже у футболіста і гра може не піти, а критикувати з огляду на дружбу буде недоречно…
– Так. Серед моїх друзів та знайомих багато футболістів і інших спортсменів. Я не бачу ніяких причин, які б мені заважали підтримувати хороші відносини з ними. У мене розумні друзі. Вони знають мою принциповість і розуміють, що я ніколи не буду додавати комусь вістів в своїх коментарях лише через наші дружні відносини чи боятися критикувати, щоб не образити когось. Ми можемо потім сісти, подискутувати, але найголовніше, що у нас є повага один до одного, до думки кожного з нас, і розуміння того, що кожен має право на свою думку. І тому ніколи ніяких конфліктів через це у мене з друзями-спортсменами не було.
5. Ви підтримуєте дружні стосунки із коментаторами з Росії? Як вони ставляться до подій в Україні?
– У принципі, я нікого близько не знаю з російських коментаторів. Свого часу по робочим питанням спілкувався з Чєрданцевим, Уткіним та Андроновим, але останнім часом ми не списувалися. Тому я не маю жодного уявлення про ставлення моїх колег з Росії до подій в Україні.
6. Які найбільші мрії Андрія Столярчука?
– Напевне, мрія одна: завжди зберігати те відчуття радості і насолоди, яке
наразі приносить мені моя робота. Протягом мундіалю я працював фактично без вихідних, мій кожен день був розписаний майже по хвилинах, але я отримував від своєї роботи шалене задоволення. І ось це відчуття внутрішньої гармонії, коли твоя робота приносить тобі самому задоволення, хотілося б зберегти назавжди.
7. Ви у Хмельницький часто навідуєтеся? Як гадаєте, коли Ваше рідне місто заживе «великим футболом»?
– Додому приїжджаю, коли випадає така можливість. В середньому десь раз на 2 місяці виходить. Щодо футболу у рідному місті – це болісне питання. Я сам багато років займався у футбольній ДЮСШ «Поділля», не пропускав жодного домашнього матчу рідної команди. До того ж, нас тренер завжди ставив обабіч поля на матчах, щоб подавати м’ячі. І дуже прикро, що футбол в Хмельницькому зараз фактично мертвий. І для мене є дивиною, що в такому великому місті, де є багато успішних бізнесменів, не знайшлося людини, яка готова була б взяти під своє крило футбольну команду. До того ж, сума для функціонування колективу другої ліги потрібна аж ніяк не космічна. Інколи з друзями жартуємо, що можна було б просто на нашому відомому в усій Україні базарі провести якусь благочинну акцію щодо підтримання хмельницького футболу, і я думаю, що люди б з задоволенням на неї відгукнулися і назбирали б кошти на команду. Тому що це просто соромно обласному центру не мати своєї професійної команди, яка б представляла честь регіону в національній першості.
8. Пане Андрію, Ви бували у Золочеві? Як Вам місто?
– На жаль, ще не доводилося бути у цьому місті. Але з друзями плануємо зробити автомобільний рейд по найкрасивіших місцях Західної України і думаю, що обов’язково завітаємо і до Золочева.
Розмовляв Микола Ковальчук
Використано фото із мережі Інтернет.
