Звернення ВАСИЛЯ ШКЛЯРА до громади Миколаївщини, Золочівщини та Перемишлянщини

              ДОРОГІ  ГАЛИЧАНИ!

В Україні завершилися парламентські вибори, які черговий раз довели, що ви є найсвідомішими виразниками нашої національної мети. Одностайне волевиявлення на користь згуртованої опозиції ще раз засвідчило про суспільну втому від політичного розбрату та народне прагнення до об’єднання здорових патріотичних сил. Не знаю, яке спідлене серце треба мати, аби зрадити таку довіру.

Я дякую долі, що мені випала честь взяти участь у виборчій боротьбі на вашому окрузі. Дякую насамперед тим вашим землякам, які закликали мене до цієї боротьби. Бог свідок: я відкинув багато партійних пропозицій, але не зміг відмовити людям з гарячою вірою і романтичним блиском в очах. Саме ці люди сформували дивовижну команду моїх прихильників, які пішли від села до села «агітувати за Чорного Ворона». Без виборчих технологій, без реклами, без будь-якої оплати, без жодних заохочень. Пішли боротися на самому ентузіазмі й любові. Чи не так народжується громадянське суспільство?

Я безмежно вдячний тим двадцяти двом тисячам галичан, які віддали мені свої голоси. Двадцять дві тисячі – це величезна сила! Це навіть більше бійців, ніж їх було в Холодному Яру за часів повстанського розквіту. Якби ви знали, дорогі мої, скільки важить для мене кожен ваш голос, за яким немає ані найменшої тіні корисливості, ні жодних партійних інстинктів. Лише пекуче холодноярське гасло «Воля України або смерть!»

Чи треба казати, як співало моє серце, коли я побачив, що в Галичині немає жодного села, де б не читали «Чорного Ворона»?

Хочу попросити вибачення у тих добрих людей, до яких я фізично не встиг дійти, достукатися, догукатися. Впевнений, що ми знайшли б спільну мову, бо маємо спільну мету.

Та я знов і знов повертаюся думками до тих незабутніх зустрічей, які подарувала мені доля у вашому краї. Бачу кожну із них у найменших подробицях. А найчастіше бачу маленького хлопчика років шести-семи. Сидить він у першому ряду біля мами в холодному сільському клубі, сидить і з широко розплющеними оченятами слухає оповідь про партизанський рейд вояків Армії УНР. Спершу всміхається, радіє, а далі… на очі йому набігають сльози. «Оце, – думаю собі, – росте справжній бандерівець».

– Слава Україні! – завершую виступ.

– Героям слава! – вигукує малий.

Виростай же швидше, мій хлопчику. Україна стужилася за своїми героями.

Читайте також:

Василь Шкляр – голос українського народу, його сумління!

Як Василь Шкляр побував у Золочеві (відео)

Залишити відповідь

Next Post

Галян Анатолій Володимирович – номінант на звання Директор школи року

Галян Анатолій Володимирович  директор Шпиколоської ЗОШ I-III ступенів. Життєве кредо: Не кажи світові про те, що ти хочеш зробити – покажи, як ти робиш. Педагогічне кредо: Навчаючись учись, навчаючи – твори. Досягнення та відзнаки: грамота відділу освіти Золочівської РДА, грамота управління професійно-технічної освіти. У майбутньому Анатолій Володимирович  хоче створити у […]