Смерть страшна річ, а ще страшніша тоді, коли з життя йдуть молоді, талановиті, повні сил та енергії люди. Важко дивитись на заплакану маму, яка не може відвести погляд від свого сина; брата, який все ще не вірить в те, що сталось; друзів, які розуміють, що ніколи вже не зустрінуться з цим завжди веселим та щирим юнаком.
29 липня по вулиці Львівській сталася страшна ДТП. З життя пішов 17 – річний Юрій Нашкольний. Вдаватися у деталі цієї аварії я не буду, Юру і так вже не повернути, а ця стаття націлена на те, щоб запобігти наступні аварії та можливі смерті.
“Ох, які погані в нас дороги, це ж неможливо проїхати!” – ми часто чуємо ці слова не лише від водіїв, а й від пасажирів, які не беруть участі у керуванні автотранспортом.
Так, порівняно з дорогами інших країн, наші дороги не найкращі, а подекуди взагалі жахливі. Однак є невеликі ділянки доріг, які задовільняють наших водіїв, і ті, в свою чергу не втрачають можливості дотиснути педаль газу до самої підлоги. Дуже часто “ідеальність” цих ділянок виливається у справжні трагедії. Візьмем до уваги вулицю Львівську. Народ давно складає легенди про “прокляту” вулицю. Нібито там колись було кладовище, і духи померлих людей мстяться за те, що на їхніх кістках побудована дорога. А чи насправді ця вулиця “проклята”? Чому там стається так багато аварій?
З часу попередньої аварії, не минуло й року, а вже сталася нова трагедія. На цій вулиці вічний двобій між машинами та пішоходами, багато травм, втрат та смертей. То ці аварії трапляються через прокляття мертвих чи через халатність живих? Все дуже просто…
Можливо, в цих дорожньо-транспортних пригодах є щось містичне, але їх всіх пов’язує одне – людський фактор. Менталітет нашого народу дуже специфічний, наші погляди все ще пошарпані та викривлені навчаннями Радянського Союзу. Ми ще морально нестійкі. Невеликий клаптик прямої та рівної дороги дає змогу нашим водіям відчути себе за кермом швидкісного суперкару, і педаль газу мимоволі затискається до самої землі, а стрілка на спідометрі впевнено минає цифру 150.
“Ну і що, що місто, ну і що, що людна вулиця? Пішоходи ж не дурні, на дорогу вибігати не будуть”, – а чи справді 5-річний хлопчик не вибіжить за своїм м’ячиком, який під час гри викотився на дорогу, а маленька дівчинка не побіжить рятувати від трагічної смерті кошеня, яке вибігло на дорогу і не знає, що робити???
Наші водії не здатні себе стримувати, вони не здатні сказати “ні” своєму бажанню швидкої їзди, то нехай це скажуть дороги. Ями стримують у водіїв те, що нездатне стримати їхнє внутрішнє “я”. Тому напрошується висновок, що ми ще не готові до рівних доріг європейського рівня. А людей, які загинули під колесами автомобілів вже не повернути.
Важкою була втрата Юри. Він тільки – но починав жити, недавно закінчив Золочівський Економічний Ліцей, був розумним, веселим, всесторонньо розвинутим, танцював у колективі “Первоцвіт”… У нього були мрії, які він вже ніколи не втілить у життя, у нього були певні надії на світле майбутнє, які розбились в одну мить. Скільки ж коштує людське життя?
Оскільки на становлення поглядів, на піднімання морального та духовного рівня народу потрібен час, я звертаюся до влади!
Скільки ще потрібно смертей, щоб поставити по вулиці Львівській обмежувачі швидкості, як-от лежачий поліцейський чи патруль ДПС. Сподіваюсь смерть Юри та інших людей, що загинули під колесами авто на цій вулиці, були немарними і влада зробить все можливе, щоб запобігти наступні смерті. Зробіть це в світлу пам’ять всіх людей, хто загинув через чиюсь халатність, через чиюсь нездатність контролювати власні бажання, бажання швидкості.
Щиро співчуваємо всім тим, хто втратив своїх рідних та близьких у автокатастрофах.
T.F.
