Життєві історії: Тимур Баротов

Тимур Баротов, позивний «Морпіх», капітан 2 рангу запасу Військово-Морських Сил Збройних Сил України, підполковник ЗСУ, боєць батальйону «Айдар», громадський діяч, журналіст, актор, режисер.
Народився в м. Золочів, Львівської області в родині офіцера та лікаря.
Закінчив факультет журналістики Львівського вищого військово-політичного училища (згодом Військовий інститут Національного університету «Львівська політехніка», а нині Національна Академія Сухопутних Військ ім. П. Сагайдачного). По закінченню навчання за був направлений до ВМС України, в м. Севастополь.
З 1994-го по 2008 рік проходив службу у телерадіокомпанії «Бриз» ВМС ЗС України в Севастополі. Остання посада в ТРК — редактор редакції радіомовлення ТРК «Бриз».
Перед звільненням у 2010 р., служив у Командуванні Військово-морських Сил ЗС України, на посаді старшого офіцера відділу ІПЗКТ УВСПР.

За період служби брав участь в міжнародних навчаннях в рамках програми «Партнерство заради миру», операції НАТО «Активні зусилля», що проводилась у Середземному морі в 2006 р.
В 2010 р в званні капітан 2 рангу звільнився в запас. Зізнається, що головною причиною звільнення стало те, що Верховним головнокомандувачем Збройних Сил України стала людина, яка жодного дня не служила в армії, не присягала українському народові і двічі сиділа у в’язниці.
Після виходу в запас Тимур зайнявся активною громадянською діяльністю. У 2012-му, як заступник голови Севастопольської організації Спілки офіцерів України (СОУ), виступав на парламентських слуханнях з доповіддю про загрозу анексії Криму.
У 2014 р. став Тимур одним із засновників Майдану в Севастополі. Однак після декількох акцій роботу довелось припинити. 1 березня 2014 року, в зв’язку з реальною загрозою життю, Тимуру з сім’єю довелося залишити Севастополь та переїхати до Львова.
Чекав місяць, другий. В військкоматі казали, що морські офіцери наразі не потрібні.
Розумів, що починається справжня війна. Чекати далі було неможливо. Пішов воювати добровольцем в «Айдар», в афганську сотню. Не претендував ні на які посади. Хоча мав звання підполковника – воював як простий боєць.
У серпні, під час операції зі звільнення Хрящуватого і Новосвітлівки Луганської області, Тимур отримав поранення.
Наприкінці травня було призначено нове командування батальйону. А в серпні 2015 р. Тимура було демобілізовано.
Після демобілізації разом з друзями створили громадську організацію «Спілка учасників бойових дій «Асоціація Комбатантів». Допомагають АТО-шникам, пораненим, сім’ям загиблих.
Окрім громадської діяльності Тимур успішно розвиває український військово-документальний і художній кінематограф: зіграв поручника Андрієнка у фільмі Івана Канівця «Українська революція», виступив режисером і продюсером стрічки «Коли говорять тіні» (2013 р.). Загалом Тимуром знято 16 фільмів. У вересні 2013 року приступив до зйомок документального фільму, 17-го – «Морськими дорогами Тараса». На жаль, у зв’язку з подіями, зйомки довелось призупинити.
25 грудня 2015 року «За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі» Указом Президента України №722 Тимура Баротова нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
26 березня 2016 року Тимура нагороджено орденом «Народний Герой України».

Залишити відповідь

Next Post

Владика поблагословив золочів'ян, які вирушили на Міжнародну велопрощу

26 липня на подвір’ї собору св. Юра у Львові Львівський владика-помічник Володимир Груца поблагословив золочів’ян, які вирушили на велопрощу на Всесвітній День молоді у польському Кракові. Група золочів’ян приєдналася до екуменічної велопрощі. В Кракові з 28 по 31 липня велопаломники планують долучитися до Світового Дня Молоді, де матимуть змогу брати […]