ЛЕСІ СКИШЛЯК
Усе постало з глини.
Як пролог,
Квітуче древо пишно переквітло.
Тонким зигзагом струменіло світло,
У древнім свасті тішився Сварог.
За сокровенним задумом Отця,
Сама себе зліпивши незбагненно,
Котила жінка коло без кінця,
Що оберталось стрімко і вогненно.
Мовчали гучно риби та вужі,
Проміння сонць – укриті в візерунках,
Першопричини – в тайних обладунках,
Щоб не всотались символи чужі.
Котила жінка колесо.
Хрести –
На всі чотири сторони і далі.
Здіймалася до неба по спіралі,
Щоб до осердя світу добрести.
Ліпила жінка. Може, в тому суть:
Пекти у печі хліб і дивні кухлі,
І дивовижних звірів стада вщухлі,
І блискавиці, що у серце б’ють.
І так вона творитиме, й таке
Благословення їй, спасіння в гонах:
Оклади пишні на святих іконах
І писанки мереживо крихке.
Автор поезії: Ольга Кіс.
Сьогодні героєм програми “Життєві історії” є унікальна самобутня золочівська майстриня, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України – Леся Скишляк.
Кожна робота майстрині виконана в єдиному екземплярі, вона неперевершена.
