Забута перемога. 775 річниця блискавичної перемоги Данила Галицького над лицарями-хрестоносцями під Дорогочином

Данило Галицький у 1238 році розгромив німецьких лицарів Тевтонського ордену, очолюваних магістром Бруно, які захопили місто Дорогочин, – так коротко згадують про цю битву довідники з історії України. В Інтернет -ресурсах можна знайти дещо відмінну інформацію, зокрема повідомляється що під м. Дорогочин війська Данила Галицького розгромили хрестоносців Добжинського ордену. І саме тут простежується протиріччя. Кого ж саме переміг Данило Галицький під Дорогочином?
Основний документ, який допомагає висвітлити це питання і на який насамперед мали б опиратися дослідники, ─ це «Галицько-Волинський літопис»: «Коли ж настала весна, рушили вони удвох на ятвягів. І прийшли вони до Берестія, [але] ріки наводнилися і не змогли вони йти на ятвягів. Данило сказав: «Негоже є держати отчину нашу крижевникам – темпличам, тобто соломоничам». І пішли вони обидва на них із великою силою, узяли город [Дорогочин] місяця березня і старійшину їх Бруна схопили, і воїв захопили, і вернулися обидва у Володимир».( Переклад Л.Махновця)
Темпличами або соломоничами руські літописи називали тамплієрів; отже , Данило Галицький воював з орденом Тамплієрів, який після розгрому держав хрестоносців у Палестині сконцентрував свою діяльність у Європі. Безсумнівно, літописець достеменно знав, з ким воював під Дорогочином Данило Галицький. Орден Тамплієрів (лат. tampl – храм, звідси ще одна назва – храмовники) виник у Палестині в 1118 році під час Хрестових походів. Він був створений для охорони паломників з Європи від невірних на шляху від побережжя до Єрусалима, завойованого хрестоносцями.  Свою другу назву – Соломоничі – орден отримав завдяки тому, що король Єрусалиму Болдуїн ІІ виділив йому під резиденцію південне крило свого палацу , який був побудований на руїнах храму Соломона. Саме тому орден взяв собі назву Бідних Лицарів Христа та Храму Соломона. Орден тамплієрів був могутньою військовою організацію, яка мала власні закони, мала свою армію і флот, земельні володіння, фінанси, суд і провадила незалежну зовнішню політику. Вся Європа була обплутана густою мережею орденських організацій. Вони планували створити власну державу від Балтійського до Чорного моря, яка була б незалежною і в адміністративних, і в релігійних питаннях від жодного монарха Європи. Це підтверджують дослідники історії нашого краю, які цілком авторитетно заявляють про знахідки , які підтверджують існування форпостів ордену Тамплієрів на теренах нашого краю. З цією метою тамплієрами були створені дочірні ордени: Тевтонський, Лівонський або Мечоносців, Добжинський, які ґрунтувалися на засадах ордену Тамплієрів. Перспектива створення тамплієрами своєї держави на захоплених землях “язичників” та “схизматиків” могла стати реальністю.
Цей план почав втілюватися в життя у 1235 році. Саме цього року польський князь Конрад Мазовецький підступом захопив руські землі між ріками Нуром і Західним Бугом та волинське місто Дорогочин – важливий стратегічний центр, що сполучав торговельні шляхи європейських держав і Русі, а також Балтійський і Чорноморський регіони. Не маючи змоги утримати ці землі в покорі, в 1237 році Конрад Мазовецький передає їх у володіння Добжинському ордену, в якому було всього лише… 14 братів-лицарів, а насправді – ордену Тамплієрів. Зрозуміло, щоб утримати в покорі захоплені землі ,14 лицарів і їх слуг було замало.
Данило Галицький добре розумів небезпеку появи на кордонах своїх землях хрестоносців, тому й організував блискавичний похід, з дотриманням усіх класичних правил тодішнього військового мистецтва. На початку весни руські війська спішним маршем пішли до Берестя (нинішній Брест). Звідси Данило Галицький розпускає чутку, що вони з братом Васильком йдуть начебто “на ятвягів”. За допомогою цих чуток Данилові вдалося приспати пильність хрестоносців, і він несподівано з’явився під мурами Дорогочина. Безперечно, Данило добре розумів, що штурмувати укріплене місто буде складно, адже важкі облогові машини швидким маршем по весняному бездоріжжю підвести було неможливо. Несподівано увірватись у місто, гарнізон якого перебував в умовах підвищеної бойової готовності, також було складно. Крім того, в ході затяжної облоги до лицарів могла прибути досить вагома підмога.
Тому Данилові Галицькому залишалось одне: хитрістю виманити лицарів з міста, розбити їх, і «ізгоном», тобто на їхніх плечах, увірватися в місто. Для цього він виставив перед містом частину своєї регулярної піхоти (знаменитих літописних “пішців”, озброєних і вишколених на зразок грецької фаланги), підсилену кінними і пішими лучниками. Хрестоносці, бачачи, що їм протистоїть в основному піхота, котру вони ніколи і військом не вважали( адже билися переважно верхи), на чолі з магістром Бруно кинулись у навальний наступ ,сподіваючись «зім‘яти» противника, але були зупинені стіною списів. Битися з вишколеною, важко озброєною руською піхотою було не так легко, як з недисциплінованими, погано навченими і озброєними загонами ятвягів і литовців. Крім того, Данило завжди прикривав піхотинців загонами лучників, котрі в бою накривали ворога градом стріл. Тим часом з флангів і в тил хрестоносцям вдарили кіннота й решта піхоти Данила, які були у засідці.
У радянській історіографії, підручниках, довідковій літературі, з історії чомусь постійно стверджувалося, що руські воїни поступалися західним лицарям у важкому озброєнні. Але, як свідчить археологія та літописи, озброєння руських кіннотників-бояр ХІІІ століття не лише не поступалося, але й переважало озброєння лицарів. Удар важко озброєної руської кінноти став для лицарів фатальним. Хрестоносці були на голову розбиті і в паніці кинулись тікати. На їх плечах русичі увірвались у Дорогочин. Всі уцілілі лицарі на чолі з самим магістром Бруно потрапили в полон. Ця перемога Данила Галицького завдала відчутного удару планам наступу хрестоносців на Схід і створення держави хрестоносців на наших теренах. Тож ми маємо пишатися славною перемогою наших предків під керівництвом Данила Галицького над таким сильним супротивником, що прагнув підкорити наші землі.
Але, як уже було сказано, про цю славну, переможну ,блискавичну битву, як і про інші перемоги наших предків,досліджень та описів є значно менше, аніж описів поразок та втрат. У нашій свідомості чомусь формують комплекс: «А що скажуть інші?». Ми завжди повинні оглядатися на наші перемоги і оцінювати або замовчувати їх з точки зору наших сусідів, хоча подекуди вони свої поразки подають як перемоги. І ні одна європейська нація не відзначає свої поразки урочисто, на державному рівні, так ,як це робимо ми , українці. Цим у голови наших дітей намагаються закласти думки, що ми не є нацією переможців, що ми не є нацією державотворців… З якою метою і хто закладає поразницькі настрої у свідомість наших дітей – питання відкрите. Можливо, «новітні хрестоносці», а може, хтось ближчий?…

А.В.Заброцький директор
Золочівського економічного ліцею,
вчитель історії

Залишити відповідь