Церковний календар 29 січня пов’язує з Поклонінням чесним оковам апостола Петра. Оскільки кайдани в перекладі на грецьку означають вереги, то в народі цей день йменують Петром Вериги. Вважалося лишень, що це останній день зими – «На Петра Вериги половина снігу, половина криги» чи «На Петра Вериги розбиваються криги». Саму ця обставина змушувала людей, особливо лісової зони, прискорювати заготівлю для житла та звільнення лісових ділянок під просіки – майбутні земельні ділянки. Адже було у наших предків правило: вирубку лісів проводити не будь – коли, а лише взимку, «як дерево спить». Вважалося, що рушити, тобто рубати живого друга, коли починається сокорух, – великий гріх. Найкраще, на їхню думку, робити це «в період спокою» – з січня і до середини березня, «бо дереву в цей час не болить». Подібні вірування, крім усього, мають і практичний сенс. Адже відомо, що заготовлений в цей період лісоматеріал зберігає особливу цінність: його майже не точить шашіль, не вражають грибкові хвороби, дерево менше піддаються псуванню й гниттю, краще тримає тепло, оскільки зрубане в стані спокою воно має найбільшу щільність. Вважалося, що так будівля зведена з таких плах, убезпечена від блискавок, «бо грім не влучить у чисте». Відтак на Вереговий день люди, зорганізувавшись у спілки, вирушали в далекі околи рубати ліс; вибирали ділянку й звільняли її від заростей. Ділову деревину, тобто колоди, складали окремо, щоб потім перевезти до села, а хмиз спалювали. Коли весною розкорчовували просіки( «пасіки»), цим попелом удобрювали землю. І хоч лісу в ті далекі часи не бракувало, селяни бережно ставилися до нього. Щоправда у середині XVII століття, коли Волинь і Полісся були повністю колонізовані Польщею, розпочалося хижацьке винищення зеленого друга. Шляхта, за безцінь використовуючи дешеву робочу силу, масово вивозила найкращі породи вікових дерев. Частину будівельного матеріалу сплавляли річками( на Поліссі навіть організовували спеціальні загони – плесків) до Гданська, де його перепродували в уже обезліснену на той час Європу, решту спалювали на поташ, з якого виготовляли скло. Як засвідчують очевидці, за півтора століття на волинсько – польських землях було винищено від 60 до 70 відсотків усіх лісів. В окремих місцях ровенсько – житомирського кряжу розпочалася руйнівна ерозія грунтів, виникали так звані пилові бурі, що спричиняли утворення піщаних дюн, сліди яких збереглися і до нашого часу. Чужинські землевласники жорстоко експлуатували місцеве населення, змушуючи задарма працювати на лісозробках. З тих часів дійшло до нас сумне прислів’я: «На Вериги не заробиш в пана й криги». Цей невеличкий екскурс в історію, безпосередньо пов’язаний з Петро Веригою, я зробив для того, щоб нагадати моїм сучасникам – мешканцям Полісся – до чого може призвести нерозумне і нераціональне поводження з лісовим царством у цьому екзотичному куточку нашої землі. Оскільки за народним віруваннями з Вериговим днем пов’язували закінчення зими, то саме в цей день прогнозували майбутні погодні явища.
Якщо в ночі місяць обгородився хмарами – на вітер.
Розсілися на снігу гуси чи качки і махають крилами – буде відлига.
Розкаркалося гайвороння – невдовзі збереться метелиця.
Пес качається на снігу – потепління кличе в гості.
Мороз на Вериги віщує літню спеку.
Але якою б не була погода, люди все одно жили думками про весну, адже закінчувався найхолодніший зимовий місяць – січень. Тому, не зважаючи на його конозистий характер, селяни знали: «З Петра Вериги чекай відлиги!».