З історії Золочівського краю

Історія Золочівського краю — невід’ємна від історії Львівщини, Галичини, — є частиною складної, часто трагічної долі України.

Археологічні дослідження свідчать, що перші сліди перебування людини на території нашого краю виявлені 30-20 тис. років тому. В околицях міста Глиняни знайдено знаряддя праці того часу: крем’яні скреби, ножі, що є свідченням існування стоянок первісних мисливців. Головним знаряддям людей того часу було колективне полювання на великих тварин. Люди жили родами.

5-3 тис.років до н. е. люди почали займатися примітивним земле­робством. Вчені вважають, що землеробство вперше виникло на Україні в межиріччях Західного Бугу і Дністра. На рубежі V та IV тисячоліть до н. е. зароджуються перші землеробські племена.

Основа звичаїв, традицій, побуту українців була закладена у ІІІ-му тисячолітті до н. е. і дістала назву Трипільської культури. Перші знахідки цієї культури були відкриті на початку XX ст. у селі Трипілля, недалеко від Києва. Вони побутують і у наші дні.

У VIII ст. до н.е. на території Золочівського краю існували землеробсько-скотарські поселення. Про це свідчать могильники, розко­пані в багатьох районах Львівщини, в тому числі на сучасній території Золочівщини.

У перші століття нашої ери на території краю з’являється вироб­ництво заліза для виготовлення зброї і землеробських знарядь. Біля села Ремезівці було відкрито і досліджено кілька горнів для виплавлен­ня заліза з болотної руди. В цей час серед сільського населення виділяється група ремісників, які виготовляли речі на продаж.

Розвиток феодальних відносин припадає на УІІ-УШ ст. У літописах X-XI століть можна знайти географічні назви схожі на сучасні. НАПРИКЛАД, Снов (1153 р.) — тепер Сновичі.

У IX ст. вся Галицька земля входила до складу Київської Русі з центром у Києві. Після розпаду давньоруської держави виникло Галицько-Волинське князівство, в якому добре розвинулися такі види людської діяльності як землеробство, ремісництво; велася жвава Торгівля з Візантією і країнами Європи. Галицького-Волинському князівству вдалося відстояти свою державність у боротьбі з монголо-татарською навалою в XIII ст., але ця боротьба дуже ослабила його.

Протягом багатьох років за Галичину, до складу якої входять Золочівські землі, тривала запекла боротьба між різними державами, особли­во Польщею і Австро-Угорщиною. У 1387 р. галицькі землі загарбала Польща, під владою якої Галичина знемагала протягом чотирьох століть. Галичани героїчно боролися за свою національну й соціально-економічну незалежність. У цій боротьбі певну роль відіграли братства, що заснува­лися при церквах. У них об’єднувалися міщани різних професій: реміс­ники, купці, робітники.

Особливо широкого розмаху набрала боротьба галичан проти польської шляхти під час визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького у 1648-1654 роках.

На території Золочівщини збереглися історичні пам’ятки цього часу (ХУІ-ХУІІ ст.). Це Золочівський, Поморянський замки, руїни замку у Гологорах, а також церкви з дзвіницями у багатьох населених пунктах.

У XVIII ст. Галичину захопила Австрія. Становище місцевого населення було важким. Це призвело до революційних виступів. Під тиском революційних сил австрійський уряд у 1848 р. був змушений кидати закон про скасування панщини.

У період першої світової війни розгорнулися військові події, в яких брав участь легіон Українських січових стрільців, сформований з патріотичної галицької молоді. Золочівщина не залишилася осторонь. Загони січових стрільців, сформовані на території району, активно включилися у вир національно-визвольної боротьби.

У результаті розпаду Австро-Угорщини у Східній Галичині 1 листо­пада 1918 року проголошено Західно-Українську Народну Республіку. Та загонів січових стрільців була сформована Українська Галицька Армія, яка зразу була втягнута у дворічну війну з Польщею.

Спираючись на допомогу західних держав, особливо Франції, Польща окупувала Галичину.

Першого вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу почалася друга світова війна. Землі Західної України відійшли до СРСР.

Перша більшовицька окупація Галичини супроводжувалася масовими репресіями і депортацією українців.

Німим свідком цих подій став Золочівський замок, який перетво­рився в похмуру в’язницю для українських патріотів.

Прихід німецьких військ у 1941 році не приніс полегшення нашому народу. Для боротьби з німецькими-і більшовицькими окупантами в 1942 році була створена Українська Повстанська Армія. В липні 1944 року, в результаті наступу Червоної Армії, Золочівщина була звільнена від німецьких військ.

Після другої світової війни наш край знову під радянською окупа­цією. Населення зазнає жорстоких репресій.

1945-1953 рр. минали під жахливою примарою тоталітарного режиму. Смерть Сталіна внесла історичні зміни в життя Галичини. Криваві трагедії вже не розігрувалися вкраїні, але на зміну фізичним прийшли ідеологічні розправи над українською інтелігенцією. Населення нашого краю не могло змиритися із своїм становищем. Протягом 1989-1991 рр. з великим розмахом відбувалися численні акції у боротьбі за відродження державності України.

У листопаді 1989 року в Золочівському Народному Домі “Просвіта” відбулася установча конференція районної організації Народного Руху України, яку очолювали національно-патріотичпні сили Золочівщини. Численні мітинги, виїзди на пікетування Верховної Ради, організація українського єднання від Львова до Києва, перезахоронення жертв сталінських репресій, вшанування пам’яті січових стрільців, борців за волю України — важко перелічити всі акції, організовані районною організацією НРУ.

24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою.