Юний талант – Надія Михайлів

Юний талант – Надія Михайлів, навчається у Золочівському коледжі на факультеті правознавство. В її планах на майбутнє, на далі радувати нас своїми творами. Пише вірші, ось один з них:

А ти мовчиш, навчилася мовчати,

Бо біль свій тобі розкрити не дано.

Коли то ще хотілося кричати,

Тепер же мабуть все одно.

Бо душу закувала тиша,

А серце лиш кусочок сталі

І ти у цьому світі сіра миша,

На фоні чорної печалі.

І те життя лиш темна клітка,

І виходу із неї не знайти,

Так ніби взимку помирає квітка,

А душу в неї забираєш ти.

Вона ж так ніжно проситься на волю,

І ти ж роздер її надії на шматки,

І поламав навіки долю,

І десь із вітром віднеслись опалі пелюстки.

А їй ще так хотілося пожити,

Відчути подих вітру, променя тепла,

Хотілося дощу і грози ще любити,

Але запізно не змогла.

Кінець великого початку   12.09

Говори бо я почути хочу,

Усі слова які хотів мені сказати.

Говори чого застиг на місті,

Невже не можеш бо жалієш,

Не вірю в тебе жалості немає,

Там лиш пустота.

Любов давно ролі не грає,

Там мрак і тьма, і тьма…

Ти думаєш, що я тобі повірю,

Забудь я не твоя тепер,

Шукаючи в своїй душі надію,

Для мене ти давно помер.

Я знаю в тебе серце б’ється

Ну а душа – її нема,

І кров з руки бездушно ллється,

І замерзає бо зима.

В пориві вітру краплі крові,

Віднеслись в далекий край.

Жорсткості нема в моєму слові,

Тому назад мене вже не чекай.

Я пожаліла твої очі і закохалася у них,

Не спала дні й не спала ночі,

Ну і тепер і спів притих,

Ти знаєш це кінець я вбита у мене вже не має почуттів,

Душа моя наскрізь пробита,

Зізнайся ти ж цього хотів

Дитяча любов

 Я відпустила, але все ж таки тримаю,

Хоча давним-давно закреслила я шрам,

І з кожним днем ще більше розумію, що кохаю

І це кохання я нікому не віддам.

 

Нехай моя душа буде страждати,

Я витримаю біль, але тебе я не віддам.

Нікому не дано отак кохати,

Й тому я буду йти по тим закинутим слідам.

 

І хоч дорога буде ця терниста,

Я все пройду і дістануся мети,

Тому, що я душою буду завжди чиста

Бо такою мене зробити міг лиш ти.

 

І я за це тобі до віку буду вдячна

І розплачусь з тобою почуттям

В душі не боягузка й зовні я не лячна

Хоча тепер пишаюся своїм життям.

 

 Бо те життя завжди мені дарує щирість,

І ти живеш у цьому вирію, як я живеш.

Отак з жорстокості й народжується милість,

І ти її також коли небуть знайдеш.

 

Я вірю в це і віри ще не втрачу,

Лише буду молитись й берегти тебе,

І цей день на серці зазначу,

Як день в якому я знайшла себе.

 

І ти для мене несподівана любове,

Будеш завжди у серці на віка,

І кольором будеш не чорне й не бердове,

А чистим і прекрасним немов ота ріка.

 

Якою я буду текти і литись без зупину,

В якій проллється моя ніжна кров.

Ти пам’ятай мене таку хорошу віддану дитину,

Яка подарувала тобі свою дитячу любов.

Залишити відповідь

Next Post

Посвячення відновленого джерела у селі Плугів

Пропонуємо для Вашого  перегляду відео з посвячення відновленого джерела у селі  Плугів Золочівського р-ну Поділіться цим у соцмережах: