Василь Гулай,
доктор політичних наук, професор,
завідувач кафедри міжнародної інформації
Національного університету «Львівська політехніка»
ЯК ЗОЛОЧІВЩИНІ НЕ ОПИНИТИСЯ ПЕРЕД ЗАЧИНЕНИМ «ВІКНОМ МОЖЛИВОСТЕЙ» [1]: ДЕЯКІ МІРКУВАННЯ З ПРИВОДУ СТАНУ ТА ПЕРСПЕКТИВ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПОЗИЦІОНУВАННЯ ЗОЛОЧІВСЬКОГО РАЙОНУ (Матеріали виступу в рамках Шашкевичівських наукових читань «СУСПІЛЬНО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ПРОЕКТ «ПРОСТІР ШАШКЕВИЧА»» (Золочів, 9 листопада 2017 року)
Як уродженцю Золочева, який в силу своїх професійних зацікавлень займається інформаційно-комунікативною проблематикою, мені не байдуже яким є медіа-образ Золочівщини, передовсім в загальнодоступних інформаційних ресурсах. Так, відповідне уявлення про нашу малу Батьківщину випливає із широко популяризованого в попередні роки чи навіть десятиліття позиціонування Золочівщини як «землі Маркіяна Шашкевича», яка, зокрема «здавна славиться своїм історичним минулим, народними промислами, зокрема гончарством» [2]. Нам потрібно цим пишатися, але не можна, на моє переконання, по-перше, обмежуватися цією історико-культурною констатацією та, по-друге, маніпулювати світлим образом Будителя Галичини в приватно-меркантильних чи політичних цілях.
На разі, коротко зупинюсь на останньому, бо пропозиції щодо оптимізації процесів інформаційно-комунікаційної взаємодії потребують ширшої аргументації. Не приймаючи вже тривалий час безпосередньої участі в суспільно-політичному житті Золочівського району не можу не помічати, як вже певно рік навколо увічнення памʼяті Маркіяна на реконструйованій Вічевій площі в Золочеві йдуть запеклі баталії. Залишаючи осторонь моральний бік окремих міських урядників, які «в сліпу» використали знаних науковців з відомої академічної установи на початку інформаційної кампанії із виразною маніпулятивною складовою, не можу не поставити питання про активізацію «вибивання» коштів під проект, який не пройшов відповідного обговорення та незалежного аудиту, саме зараз. Звичайно, що можливо для декого й aes non olet (в перекладі з латинської «гроші не пахнуть»), але те, що в часу всевладдя ворожої до всього українського Партії регіонів громадська приймальна голови Бюджетного комітету Євгенія Гєллєра знаходилася в Золочеві на вулиці названій на честь видатного українського мислителя Григорія Сковороди було напевно, що невипадковим. Але навіть якщо відійти від емоційних мотивів, то не можна не вдатися до критичних роздумів щодо раціональності використання коштів на реконструкцію центру Золочева, які тоді інтенсивно «освоювалися» чільними членами Партії регіонів та сателітами з локальної Партії правопорядку. Тільки диву дивуєшся, як на реконструйованій вулиці Маркіяна Шашкевича в центрі Золочева так й не зʼявилася іменні лавочки Гєллєра чи екс-премʼєр-міністра Миколи Азарова?
Те, що в останні місяці в інформаційному просторі Золочів асоціюється, не останнім чином, із бізнесово-політичними розбірками двох конкуруючих середовищ, не можу не викликати занепокоєння, зокрема, й через спроби дискредитації судової влади через персональні образи [3], як би назагал ми не ставилися до суддівського корпусу, чи закликами до протиправних дій: «якщо повноважні державні органи не спричиняться до знесення самобуду на площі Вічевій та бульварі Сковороди в законний спосіб, то це зробимо ми, мешканці цього міста» із офіційної сторінки Золочівської міської ради [4] . Які інвестори прийдуть в таке місто та район загалом чи які донорські проекти буду реалізовуватися, якщо не тільки через добре відому практику «відкатів» та «оптимізацію» витрат вмілими «грантоїдами»? Вже не кажу про періодичне звезення студентів одного поважного вузу для демонстрації результатів чергового грантового заходу та взаємовигоди – очільників міста та представників інституту, що позиціонує себе як нова кузня вітчизняних дипломатичних кадрів? Яку візію майбутнього Золочева можуть запропонувати студенти молодших курсів, яких тільки те, що й «годують» теоретичними знаннями з історії міжнародних відносин та зовнішньої політики – і все? Але хоча чого не зробиш заради ПР-у за грантові кошти такої поважної інституції як ПРО ООН?
Якщо ж відійти від домінуючого медіа-контенту сайту Золочівської міської ради та «Нашої української справи» в паперовій та електронній версії, то цілком очевидним є намагання використати адміністративно-територіальну реформу у власних цілях. Не вважаю себе досвідченим експертом у сфері децентралізації, але навіть без особливих фахових компетентностей в Інтернеті можна знайти відповідну інформацію щодо оптимальної структури спроможної територіальної громади на закордонному прикладі чи виходячи із українських реалій. Але мало знайти інформацію чи мати власну точку зору, а її варто донести до відповідної аудиторії. Напевно, що не через видання, де співаються дифірамби ініціатором проекту 40-а тисячної Золочівської обʼєднаної територіальної мегагромади, не подаючи жодної альтернативної точки зору.
В Україні спостерігається досить низький рівень участі громадян у вирішенні питань місцевого значення, що, зокрема, зумовлено необізнаністю переважної більшості громадян зі своїми правами в цій сфері, практичною відсутністю можливістю брати участь у вирішенні місцевих справ через недостатній рівень правовою забезпечення механізму реалізації права на місцеве самоврядування [5], обмежене фінансування діяльності територіальної громади, недостатній досвід муніципальної діяльності членів територіальної громади, що пояснюється історичними чинниками (відсутністю за радянських часів реального місцевого самоврядування).
Проте варто памʼятати, що квінтесенцією розвитку територіальних громад, як основних суб’єктів місцевого самоврядування, є реалізація основних прав у соціально-економічній та соціально-політичній сферах [6].
Місце децентралізації влади у процесах становлення громадянського суспільства можна проаналізувати через відповідні її політико-адміністративні фактори, які забезпечують його активізацію: активізацію політичної участі громадян (місцева та регіональна влада надають громадянам більше порівняно із центральною владою можливостей для участі в політичному житті, що своєю чергою допомагає формувати більш вихованих та інформованих громадян); забезпечення максимальної «підзвітності» влади: місцеві та регіональні політико-адміністративні інститути традиційно стоять ближче до громадян, завдяки цьому вони більшою мірою здатні відгукуватись на їх потреби, що своєю чергою легітимізує демократичну підзвітність держави суспільству та дозволяє переконатись в тому, що влада не лише діє в загальнонаціональних інтересах, але й в інтересах конкретного регіонального співтовариства; посилення легітимності державної влади: фізичне дистанціювання громадян від центральних органів влади відображається на оцінці їх рішень, оскільки рішення приймаються на середньому та низовому рівні інколи здаються більш легітимними; захист демократичних свобод, що стримує наступ центральної влади на права та свободи індивіда, зважаючи на те, що лише децентралізована влада здатна захистити своїх громадян, оскільки розподіл влад «по вертикалі», подрібнюючи моноліт державної влади, створює систему «стримувань та противаг», тоді коли централізація стримує антидемократичні рішення периферійних політико-владних інститутів [7].
В актуальних золочівських соціально-політичних реаліях, на моє переконання, як це може й не звучатиме парадоксально своє вагоме слово мали б сказати конкуруючі інституції – районна виконавча влади та громадянського суспільства. Цілком очевидно, що Перспективний план, котрим передбачено утворення в межах Золочівського району чотирьох (Золочівської, Глинянської, Поморянської та Червоненської) обʼєднаних територіальних громад виявився не зовсім вдалим, що зумовлює відсутність реальних кроків у формуванні спроможних територіальних громад на Золочівщині. Зацікавлені й активні середовища інтелігенція, підприємці, місцеві осередки політичних партій та громадських організацій найширшого спрямування разом з очільниками Золочівщини мають розпочати фаховий діалог. Переконаний, що до цієї відповідальної справи із задоволенням долучилися б небайдужі золочівʼяни, незаангажованих в місцеві політико-бізнесові «розбірки», яких доля порозкидала по Україні та світах та тим більше, що сучасні інформаційно-комунікаційні технології дозволяють налагоджувати ефективну взаємодію аби тільки було щире бажання спільної праці на благо краю славного не тільки своє історією, а й такого, що має потенціал успішного розвитку на перспективу.
Не можу не погодитися із колегою Н. Колесницькою, що наш час високий рівень емоційного сприйняття дійсності, брак взаємодовіри людей, поширені ірраціональні мотиви політичної участі сприяють тому, що багатовимірний ментальний концепт-образ території – територіальний бренд – сприймається широкими колами споживачів як деяка цінність, орієнтир для вироблення певних оціночних суджень, поведінкових моделей та стратегій подальшого політико-культурного розвитку спільноти. Територіальний брендинг передбачає максимально ефективне використання ірраціональної природи суспільно-політичних відносин як на шляху здобуття й утримання легітимності влади у межах певної території, так і реалізації її впливу та усіляких вигод на світовому і регіональному політичному, економічному і соціо-культурному просторі. Разом з тим, існує й інша складова регіонального брендингу, що полягає в можливості поширення демократичних політичних цінностей, зближення територіально віддалених, але духовно близьких територій, вироблення спільних пріоритетів політико-культурного розвитку [8] .
Так, молодою дослідницею О. Лалак систематизовано технологію проведення мозкового штурму, виокремлено стратегічну сторону масових комунікацій і соціально-комунікаційних взаємин, названо спеціалізовані PR-технології для органів влади та управління [9], які можна було в застосувати для оптимізації процесів інформаційно-комунікативної взаємодії в межах Золочівського району загалом та формування й поширення конкурентноздатного бренду Золочівщини сучасними засобами масових комунікацій.
У цьому звʼязку не можна не відзначати тієї позитивної ролі, яку в позитивному представленні Золочівського району відіграє інформаційний ресурс «Золочів.нет», але одночасно переконаний, що активна громадськість, зокрема молоді фахівців ІТ-сфери за незначний інвестицій небайдужого до проблем Золочівщини малого й середнього бізнесу могли б долучитися до запуску нових інформаційних проектів як загально проблемного спрямування, так й так би мовити вузько нішевого спрямування. На межі 2000-2010-х років сам ініціював запуск такого проекту («Форум змін Золочівщини»), який, однак, з низки причин зазнав невдачі чи може просто був, як то кажуть, не на часі. В докорінного відмінних, порівняно з тим часом, умовах конкуренція в медіа-середовищі Золочівського району тільки б сприяла розвитку його позитивного інформаційно-комунікативного позиціонування для залучення реальних інвестицій, гуманітарних проектів, нових туристів та можливостей саморозвитку дітей та молоді самої Золочівщини.
На звершення короткого допису хотілося б висловити сподівання, що тільки через конструктивний діалог районної виконавчої та представницької влади, органів місцевого самоврядування, інтелектуальних, підприємницьких та інших середовищ, просто активних громадян, вдасться виробити не тільки синтезовану візію майбутнього Золочівського району, але й розпочати її втілення по пріоритетних напрямках. Час річ невблаганна, а за ресурси територіального розвитку триває конкурентна боротьба, а тому варто вже зараз раціонально використовувати потенціал Золочівщини, щоб золочівʼяни не опинитися в ролі пасивних спостерігачів за «вікном можливостей» із прогнозованими негативними наслідками загострення соціально-психологічної апатії, інституційної деградацією та територіально-політичної дезорганізації славного своїм минулим рідного краю – землі Маркіяна Шашкевича.
Список використаних джерел та літератури
1. «Вікно можливостей» або «Вікно Овертона» – політична теорія, яка описує як «вікно» (вікно можливостей) межі спектру публічно висловлюваних ідей, які можуть бути прийняті суспільством, розроблена американським юристом Джозефом Овертоном. В постмайданній Україні дискурс вікна можливостей активно розробляє знаний історик та інтелектуал Ярослав Грицак.
2. Золочівський район (Львівська область)
3. Виступ міського голови Золочева Ігоря ГРИНЬКІВА під час загальноміського віча [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zmr.org.ua/vystup-miskoho-holovy-zolocheva-ihorja-hrynkiva-pid-chas-zahalnomiskoho-vicha/
4. Якщо правоохоронні органи не знесуть самобуд, то це зробить громада [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zmr.org.ua/jakscho-pravoohoronni-orhany-ne-znesut-samobud-to-ce-zrobyt-hromada/
5. Муркович Л. Світова практика залучення громадян до участі в управлінні місцевими справами / Л. Муркович // Державне управління та місцеве самоврядування. – 2013. – Вип. 2. – С. 263.
6. Лалак О. А. Соціально-комунікаційні технології міжкультурної взаємодії системи місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства (на прикладі Львова): автореф. дис… канд. н. із соц. ком. /О. А. Лалак ; Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики. – К., 2016.- С. 10.
7. Гройсман В. Б. Структурно-функціональна роль децентралізації влади у процесах становлення громадянського суспільства / В. Б. Гройсман // Ефективність державного управління. – 2015. – Вип. 44(1). – С. 224.
8. Колесницька Н. М. Політико-культурні чинники брендингу Львівської області: автореф. дис… канд. політ. н.; спец. 23.00.03 – політична культура та ідеологія/ Н. М. Колесницька; Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – К., 2015. – С. 1.
9. Лалак О. А. Соціально-комунікаційні технології міжкультурної взаємодії системи місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства (на прикладі Львова): автореф. дис… канд. н. із соц. ком. /О. А. Лалак ; Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики. – К., 2016. – С. 10.
