Продовжуємо нашу рубрику “Як правильно”.
Чи часто у громадських місцях ви чуєте звертання «жінко» або «жіночко»? Я — часто. Подібні звертання є продуктом СРСР, коли перемогло маркування за статтю і віком («дєвушка» / «женщіна»). Натомість у країнах Заходу вікові, расові та статеві ознаки використовуються лише для опису зниклої людини, померлої або тієї, що скоїла злочин. У решті випадків за основу береться соціальний стан заміжня / незаміжня (що зараз теж критикують): міс / місіс; сеньйорита / сеньйора; мадемуазель / мадам та ін. В Україні маємо використовувати слова: пані (до заміжньої жінки); панна / панночка / панянка (до незаміжньої). Якщо не знаєте, заміжня жінка чи ні, звертайтеся «пані». У нашій мові немає такого нейтрального слова, як в англійській (Ms., що читається як [miz]).
Та, на жаль, гоноративом «пані» досі мало послуговуються, не усвідомлюючи, що грубе «жінко» несе в собі функціонально-знеособлений відблиск — «жінколюдина».
В англомовних країнах до чоловіка звертаються тільки «містер» незалежно від його сімейного статусу, в іспаномовних — тільки «сеньйор», в Італії — тільки «синьйор». В Україні зараз теж є тільки «пан», проте було колись і «пани́ч» на позначення неодруженого чоловіка.
Отож, говорімо правильно: пані, панночко, паняко.
За матеріалами: Редакторки Ольги Васильєвої.
