Я ви́стою.
Ти думав, я впаду́?
Ти думав, від удару захитаюсь?
Чи гірше – привселюдно розридаюсь?
Чи поглядом, чи словом докорю?
О ні! Я просто мовчки відомщу.
Ти бачиш? Я стою і не ховаюсь,
немов плащем, огорнута в броню,
якою і від смерті захищаюсь.
Я ви́стою.
Ти ж бачиш?
Я стою.
Наталія Ковалик