9 жовтня у смт Поморяни на подвір’ї церкви Пресвятої Трійці, відбулося урочисте відкриття меморіальної таблички багатолітньому пароху Поморян, який ніс своє служіння в цілій Поморянській окрузі, у нелегкі роки підпілля – отцю Григорію (Гедеону) Сироїду.
Ініціював створення таблички пан Іван Макух.
Благословив присутніх отець Роман Янчук.
Про отця Григорія Сироїда розповіла Оксана Драбчинська.
Парафія селища Поморяни згадує основні штрихи біографії пароха отця Григорія (Гедеона) Сироїда:
“Народився майбутній духівник 1 квітня 1914 року, у селі Волсвин, що на Сокальщині, у простій багатодітній, селянській сім’ї. Поклик до священичого життя палахкотів уже в дитячі та юнацькі роки. Про це довідуємося з особистих спогадів отця Гедеона. Парахіяльна церква Чесного і Животворящого Хреста Господнього, місцевий парох, благочестиві і богобоязливі родичі прищепили дитині велику любов до Бога, служіння ближньому. Так формувалося покликання і поступово виростало нестримне бажання цілковито посвятити себе Богові. Батьки такому намірові не перечили.
Початкову освіту майбутній чернець здобув у сільській школі, в якій навчався з 1920-го по 1924-й рік. Побачивши хист та навички до навчання, батьки посилають Григорія до Сокальської гімназії , де він навчався до 1930 року, успішно закінчивши її. Добре вивчив латинську, грецьку та німецьку мову. Коли він отримав середню гімназійну освіту, йому сповнилося 16 років.
Навчання схимонаха Гедеона в Coleqium Russian протягом трьох років проходило добре і він неодноразово отримував похвальні листи за успішне складання іспитів в університеті. Уже в 1938 році отримує дияконські свячення, а в 1939 — священичі, з рук російського греко-католицького єпископа Александра Євреїнова. Ієрейське рукоположення відбулося 9 квітня в день світлого празника Воскресіння Христового, в римській катедрі Антонія Великого. Після свячень молодий ієромонах щодня служив Божественну Літургію для студентів Coleqium Russian та виконував все, що вимагав від нього священичий сан. Одночасно він поєднував таке служіння зі своїми богословськими студіями.Завершивши навчання, отець Гедеон повертається до Унівського монастиря.
Нове життя молодого ієромонаха в Унівському монастирі припало на час першої совєтської окупації в 1939 році. Доля вже вкотре випробовує його.
В 1944 році отець Гедеон бере активну участь в акції захисту євреїв від знищення німцями. Разом з братом Інокентієм доглядав чотирьох євреїв в домі, який належав монахам студитам. Це були сини львівських равинів: рідні брати Левіни, Хамайдес-Херберт.
Після сумнозвісного Львівського собору 1946 року унівська обитель стає в’язницею для непідписаного греко-католицького духовенства (священників, які не погодилися переходити на православіє). Розпочалися масові репресії. 5 червня 1947 року арештували архимандрита Климентія. Та в скорому часі така доля спіткала й самого отця. І він змушений був потерпіти, як і багато інших унівських монахів, за віру і на славу Христа. Вже восени 1948 року його арештовано. П’ять місяців просидів у львівській тюрмі, і щойно після того його було заслано до Комсомольська-на-Амурі. Там пробув він аж до 1958 року. На Далекому Сході молодий ієрей не зневірювався, але мужньо, з покорою в серці, переносив всілякі труднощі. Почав працювати бригадиром будівельної бригади, яка налічувала сто осіб. Окрім такої примусової праці, отець Гедеон таємно здійснював треби: хрестив, вінчав, приймав сповіді, мав зустрічі та духовні розмови зі священниками, які потребували його підтримки як брата в священстві. Все це відбувалося за умов великої конспірації. Переважній більшості людей, які щодня працювали пліч-о-пліч зі своїм бригадиром, навіть і в думку не приходило, що цей молодий і красивий кремезний мужчина перебуває у священницькому сані.
В часи хрущовської „відлиги” отець повертається в Галичину. І вже у 1960 році розпочинає свою душпастирську працю у Поморянах та ще 9 навколишніх селах. Як згадував сам священник, хрестинам легальним і нелегальним, вінчанням, похоронам не було кінця.… З його приходом змінювалося життя на парафії. До церкви усіх, немов магнітом, притягували доступні проповіді-науки, в яких він щоразу називав своїх вірних лагідним словом „мої дорогенькі”. Однак нерідко можна було бачити підісланих агентів КҐБ, які уважно прослуховували виголошувані ним проповіді. Одного разу навіть прислали за отцем машину, нічого не пояснюючи, кинули лише фразу: поїхали з нами! Всю дорогу отець Григорій мовчав і нічого не розпитував, думаючи, що це, напевно, прийдеться прощатися зі світом. А як виявилося згодом – таємно привезли його відспівати одного високопосадовця-комуніста. І такі випадки відтоді були не рідкістю…
Характерним для отця було турботливе ставлення до бідніших, готовність допомогти потребуючим. Хліб після відправи Парастасу завжди роздавав людям з бідних родин, а в першу чергу хворим, які лікувалися в місцевій поморянській лікарні.
З початком Незалежності, отець Григорій відіграв важливу роль у самостверджені поморянської парафії УГКЦ. Як згадує Теодор Ґудзяк у своїй книзі «Як згадаю, серце в’яне, Поморяни, Поморяни», було це так: «Наша розмова у 1989 році відбувалась в той час, коли у Львові і в більших містах кілька церков уже де-факто стали греко-католицькими, і я легенько дорікав отцеві за його нерішучість, мовляв, чому він відкрито не проголошує про повернення до своєї конфесії. Отець лагідно кивав головою і повторював: «Ще не час». Говорив про те, що дуже скоро Галичину чекають справжні релігійні заворушення. Я заперечував і аргументував, що «вони» нас бояться і не посміють. Мені здавалося, що отець вже старий, нерішучий і всього боїться. Проте виявився правим він, а не я. У нас справді почалися драматичні міжконфесійні війни, з пролиттям крові (на щастя, майже без жертв). Діти відрікалися від батьків, і навпаки. Отець Гедеон Сироїд був мудрий чоловік і зробив крок, до якого я його «агітував», дещо пізніше, але якраз вчасно. Не було жодних драм і протистоянь. Він вміло підготував свою паству до цього рішення. І в один день усі поморянці стали греко-католиками. Щоправда, поморянські і, особливо, золочівські комуністи схаменулися, зрозуміли, що черговий раз ганебно програли, і почали діяти. У Поморянах з’явилася нібито ініціативна група, яка оголосила, що утворює нову православну конфесію і вимагає віддати їй Горішню церкву. Але тут вони теж зазнали ганебної поразки. «Ініціативна група» не змогла зібрати підписи навіть 20 людей…»
У 1995 році отець залишає парафіяльне життя та повертається до вже відновленої Свято-Успенської Унівської Лаври, куди провідувати його час від часу приїжджали самі уже поморянці… Сорок п’ять років минуло з того часу, відколи насильно змушений був залишити рідні монастирські стіни. Приїхавши до лаври, в якій на той час проживав лише один ієромонах та біля тридцяти монахів, отець перебрав на себе багато праці. Його приїзд збігся з періодом відновлення давнього студійського монастиря, і саме тому присутність похилого вже віком ієромонаха була просто конечною та необхідною. Майже десять років отець служив унівській братії, найперше як сповідник й духовний порадник. Щоденно відправляв у храмі церковне правило: Вечірню, Утреню: Часи. Але, як розповідали молоді монахи, з кожним разом отцеві ставало чим раз важче ходити. Його майже заносили до церкви, та коли він все-таки добирався до престолу, то спромагався не виходити з церкви по декілька годин…
8 жовтня 2005 року, на 91 році життя, улюбленого всіма отця Григорія (Гедеона) не стало…”
