Велика Вільшаниця

Село Велика Вільшаниця розташоване на перехресті трьох географічних районів: Малого Полісся, Пасмового Побужжя і Подільської височини. Розкинулося в долині річки Гологірки за 56 км на схід від обласного центру (м. Львів), та 17 км на південний захід від районного центру (м. Золочів). Через територію села проходить автомагістраль Львів-Кіровоград-Знам’янка, а за 20 км від села розташована залізнодорожна станція “Красне”. Село простягається з півночі на південь до трьох кілометрів, займаючи південно-західну частину Буго-Стирської міжрічної хвилястої рівнини та південну частину гір Гологір. Територія села має різноманітні природні умови. Але більшу частину території займає слабохвиляста рівнина, що безпосередньо прилягає до Гологоро-Кременецького низькогірного краю Поділля. Мікрорельєф пониженої території в південно-західній частині характеризується невеликими западинами.
Через село протікає річка Гологірка, яка бере початок на Головному Європейському вододілі, що належить до басейну Балтійського моря. Живлення снігово-дощове і підземне. Рівень води змінюється за сезонами року. Гологірка є правою притокою річки Полтви. Її довжина 24 км.
Ґрунтовий покрив території села теж різноманітний. Це пов’язано з кліматичними умовами і рельєфом території. В ґрунтовому покриві переважають сірі, світло-сірі, чорноземні і торфові ґрунти.
Основна рослинність лук: осот, подорожник, тимофіївка, тонконіг. Болота займають порівняно невеликі площі. Частина боліт осушена.
Землі села межують з двома заповідними ділянками степової рослинності. Це Лиса гора і гора Сипуха, які займають площу 84,3 га. Школа і місцева влада проводить природоохоронні заходи з метою збереження рідкісних рослин на цих територіях.
В межах села зустрічаються такі корисні копалини як пісок і торф.
Вигідне фізико-географічне і транспортне розташування села позитивно впливає на його соціально-економічний розвиток.
Історія села Велика Вільшаниця – це частинка історії Золочівщини та Галичини в цілому.
Перша письмова згадка про село належить до кінця XIV ст. А місцевість, на якій воно розташовувалось була дуже заболочена. На ній росло, лише, багато вільхи, так званий, “вільховий гай”. Від цього, мабуть, і пішла назва поселення.
Існують дві версії заснування села. Одна розповідає, що, у місто Гологори їхали чумаки, везли сіль і біля Вільшанового гаю, у долині, вони зупинились на відпочинок. Місцевість їм сподобалась і вони заснували перше поселення. За цією версією село зародилось з північної сторони.
Другий переказ розповідає про те, що їхав мадяр, зупинився на Гряді (поле яке оточує село). На цьому місці побудував тимчасове житло і назвав його “Вільшаниця-Буда”. З часом зупинялись інші люди, осідали і поступово виникло поселення. Під час монголо-татарської навали цю територію було спалено. Жителі, які залишились живими втекли у Вільшановий гай. За цією версією село зародилось із східної сторони.
Найдавнішою промисловою спорудою, яка збереглася до наших днів є млин. Згадка про нього зустрічається ще в XV ст. Млин на цей час був водяним.
У селі побудували дерев’яний храм, який під час пожежі згорів. Землі села Велика Вільшаниця належали володінням графів Ожировських. На пожертву графині Ожировської (останньої правительки роду) року 1882 збудовано новий кам’яний храм.
vel_vilshanytsya_hram
Храм Св. Трійці в селі В.Вільшаниця

Особливої уваги заслуговує історія школи села. Її літочислення починається з далекого 1886 року і тісно пов’язане з релігійним життям громади. Графиня Ожировська, котра побудувала храм, допомогла громаді переобладнати господарські приміщення храму, які належали поміщику Озгі, у шкільні класи. Першим директором школи був Йосип Тарнавський. З історії Золочівщини відомо, що то була єдина семикласна школа у Красненському повіті. Сюди приходили діти, молодь з усієї округи від Словіти аж до Вільшанки. Вчилися діти і по сільських хатах: Фігурняка Кароля, Ховзуна Якима, Гураля Василя. В селі було створено шкільний комітет, який прикладав багато зусиль для розбудови школи.

Року 1922 група українців-емігрантів, що проживають в Америці, через жителя села Василя Волошина, передала подарунок для школи, вилитий з бронзи дзвін. Впродовж багатьох десятиліть він кликав дітей на уроки. На пожертви громади та вихідців із села, збудовано двоповерхове приміщення школи, якому вже більше як 70 років.

В роки Другої Світової війни школу було переобладнано в лікарню. Сюди привозили і лікували поранених з навколишніх округ. Пам’яттю про загиблих є братська могила, в якій захоронено більше 300 чоловік. Поряд із захороненими, на меморіальній дошці викарбувано прізвища односельчан, що загинули на фронтах війни. Кожного року з ініціативи місцевої влади, школи на могилі вшановують пам’ять загиблим і шану ветеранам війни.

Року 2006 школа відсвяткувала своє 120 річчя. З 2004 р. школу очолює молодий директор Нагірна Наталя Іванівна.

Багато селян під час Другої Світової війни стали на захист незалежності України. У 1941-50 рр. значна кількість односельчан загинула від рук НКВДС. Пам’яткою цим героям є насипана могила. Кожного року на Покрову, 14 жовтня, на могилі відправляється панахида, виступи учнів, які присвячені вшануванню пам’яті героям.

Село Велика Вільшаниця – центр сільської Ради, до якої входять села: Трудовая, Стінка, Гологірки. Села які входять до сільської Ради є невеликі. Село Трудовач і Гологірки газифіковано. В селі Трудовач працює початкова школа. Прокладено асфальтовану дорогу до села Стінка.

Околиці села Велика Вільшаниця в основному зайняті сільськогосподарськими угіддями. Більшість населення села зайнято сільськогосподарською працею. Після розформування колгоспу землі перейшли у приватне користування.

На території села працює хлібопекарня. В майбутньому планується відкрити птахофабрику по вирощуванні індиків і будівництво міні-заводу по виробництву кормів для тваринництва. Це звичайно сприятиме забезпеченню населення робочими місцями.

Під керівництвом місцевого підприємця в селі функціонує ферма по відгодівлі страусів.

В селі працює Народний дім „Просвіта”, в якому проводить дозвілля молодь села, виступають учасники художньої самодіяльності. До послуг населення – відділення зв’язку, працює медпункт, три продовольчих магазини і один промисловий. Для культурного відпочинку селян відкрито два кафе-бари. Після тривалої реконструкції в селі знову запрацював млин.

В сиву давнину село було поділено на кілька частин, назви яких збереглися до нинішнього дня: Воля, Середина, Кут, Рониво, Доли, Заріччя, Патлаївка, Ходак, Затилля, Гарбалівка, Хмелівка. Деякі назви досліджено: Гарбалівка, Хмелівка – від прізвищ родин, Заріччя – за рікою, Затилля – в кінці села, Доли – в низинній місцевості, Ходак -територія має вигляд чобота-ходака, Воля – початок села, Кут -кінець села. Інші назви досліджуються.

Із західної сторони села знаходиться цвинтар, який в народі називається “Холеричним”. Він має трагічну історію. Цвинтар започаткований у час страшної епідемії холери.

Року 1848 на честь скасування кріпосного права було встановлено хрест Свободи. На місці колишньої корчми, за кошти жителів села, було встановлено Хрест Тверезості.

Велика Вільшаниця прямує у майбутнє. Чесна праця, спільні зусилля односельчан продовжують сторінки історії села.

Село славиться хорошими, працелюбними людьми. Серед вихідців села: лікарі і вчителі, будівельники і юристи, викладачі вузів, професори, поети і самодіяльні композитори.

Генерал УСС Курманович та поетеса М. Вільшанецька уродженці села Велика Вільшаниця.
У українській літературі ім’я поета Левка Воловця давно відоме. Народився він у 1936 році в селі Велика Вільшаниця. Закінчив середню школу у рідному селі, через рік вступив на філологічний факультет Львівського університету. Віршувати почав ще за шкільною партою, продовжував у студентські роки. Почав друкуватися з 1958 року. В своїй поезії поет оспівує Україну, працьовитий український народ, його болі і проблеми. Є багато віршів присвячені рідному селу і односельчанам. З особливою ніжністю і душевним трепетом змальовує поет образ матері – найдорожчої людини кожного. Під редакцією Левка Воловця видано підручник з української літератури для учнів 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів.

За матеріалами сайту: Чисті джерела Бугу