Варто читати: «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» Оксани Забужко (відео)

Варто читати

Хто ми – Україна чи Малоросія? Чи й справді українці – «селянська нація»? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян ХІХ століття? Ким урешті-решт насправді була Леся Українка – «одиноким мужчиною» чи Великою Хворою? Чи справедливими є ті кліше, якими так щедро ще за життя нагородили Ларису Косач її сучасники, а вслід за ними й усі наступні покоління критиків і читачів? Зрештою, чи достатньо ми вивчаємо творчість цієї геніальної жінки, аби говорити про те, що знаємо її…

Одна із найвідоміших книг Оксани Забужко пропонує читачеві вражаючу інтелектуальну подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках тої «України, яку ми втратили» – це слова з анотації до третього видання книги «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій». Це один із тих творів Оксани Забужко, який, безумовно, варто читати!

Якщо вас не лякає чималий обсяг книги (а це понад 600 сторінок!), а також славнозвісні забужківські речення-абзаци, численні екскурси в минуле і зноски-пояснення на пів аркуша, то це однозначно ваш твір! Звісно, Забужко пише непросто, її тексти густі й концентровані, численні алюзії потребують певної ерудиції; утім, Оксана Стефанівна детально роз’яснює все так, що по прочитанні твору виникає відчуття, наче закінчив ще один курс гуманітарного вишу.

То повернімося, власне, до книги. Про що вона? Вона не стільки про саму Ларису Косач і навіть не стільки про її творчість, так вузько регламентовану шкільною програмою. Ця книга про всіх нас, про наші стереотипи, особливості національного характеру й комплекси, нав’язані агресивними чужинцями, ця книга – без перебільшення – про українську ідентичність. На прикладі родини Косачів ми можемо побачити й уявити, якою була українська аристократія, зрозуміти, звідки взялася тема лицарства у творчості Лесі Українки, чому її саму іноді зображають у лицарських обладунках?

Ґрунтовний аналіз драматичних поем – тієї частини творчої спадщини, яка незаслужено й досі перебуває наче в затінку програмових Лесиних творів, допоможе глибше зрозуміти велич її таланту. На перший погляд екзотичні теми насправді оголюють саме українську дійсність. І те, про що в Лесі говорять чи то ранні християни, чи то античні герої, звучить дивовижно актуально. Може, це тому, що у вічних сюжетів немає  терміну давності?

А ще перед читачем постає живий образ Лесі Українки – не спотворений багаторічним нашаруванням радянських кліше  і штампів. Фрагменти листів, спогади сучасників, маловідомі факти – усе це допоможе краще зрозуміти, якою ж вона була насправді. Забужко сміливо розвінчує усталені міфи, які кочують із покоління в покоління і не тільки не сприяють інтересу до нашої класики, а радше навпаки – відбивають бажання її читати. І від того сумно, адже не тільки поезія, але й драматургія і проза Лесі Українки, як і книга Оксани Забужко, – це саме те, що варто читати!!

І наостанок – кілька цитат.

«Я все-таки ніяк не навчуся боятись протягу, вогкої лавки, нежитю… хоча мені й радять боятися того всього…» (з листа Лесі Українки)

«Українська література ХІХ- ХХ століть часто представляється як романтична і сентиментальна. Тим часом вона була літературою помсти. Саме в цьому впродовж століть полягав її політичний пафос» (зі статті Соломії Павличко)

«Можна не сумніватися: Лесю Українку нас вчать любити й шанувати саме за це – за те, що важко хворіла й мужньо терпіла біль. А що при тому з-під її пера з’являлися твори різних жанрів – то вже справа наче й другорядна…» (із розділу «Одинокий мужчина чи Велика Хвора?»)

«Ціла її  творчість стала, без перебільшення, великою культурною драмою, граною впродовж майже всього наступного століття при воістину «гучній тиші» порожнього залу» (із розділу «Post Skriptum»)

Next Post

Вітання для Цици Галини Іванівни

Колектив працівників ФОП Панчишин О.В. вітає з ювілеєм колегу Цицу Галину Іванівну. Ювілей у Вас щасливий нині, Добрий, мудрий ювілей! В ньому все: робота, друзі, рідні Радість найдорожчих Вам людей! Нехай цвітуть під небом синьооким Ще довго-довго дні й літа, А тиха радість, чиста і висока, Щоденно хай до хати […]
Вітання