Устами школяра | поезія

Сьогодні ми поговоримо про поезію, як чудодійний бальзам для душі!
21 березня, у цей весняний день, коли пробуджується природа, ми відзначаємо Всесвітній день поезії.
Поезія – це цілющий ковток для спраглої душі, це ясний промінець сонця в негоду, це біла квітка сподівання…
Поезія – це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія – головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку.
Поезія – це струни відчуттів,
Це музика Вселенської любові,
Поезія – це скарб усіх віків,
Це діамант величиною в слово!
Поезія – це можливість висловити свої почуття і переживання та донести їх до інших. Необхідними для прочитання є твори Лесі Українки, Тараса Шевченка, Василя Симоненка. Надзвичайно цікавими є поезії поетів – сучасників: Ліни Костенко, Івана Низового, Наталі Крісман, Романа Лесюка. Гордістю Золочівщини є наші поети – земляки. Це талановиті митці: Ольга Кіс, Катя Тихонова, Леся Сидорович, Ірина Гирило, Ірина Білінська та багато інших поетів рідного краю. Поезія може змінити саму людину – якщо людина прагне до цього, то завдяки поезії стає чутливішою, добрішою, відкритішою для світу. Поезія торкається тих струн людської душі, які, можливо, досить довго мовчать у людині, доки не відчують тонких пальців поетичних рядків.

Поезія – це одна із тих небагатьох речей, які здатні змінювати світ. Я захоплююсь античною літературою. Гомерівський епос про Одіссея і Трою насправді дуже цивілізував Грецію, він об»єднав розрізнені землі, зробив те, що потім відбувалося в Київській Русі в ХII-ХIII століттях. Він створив державу. У певні періоди поезія стає дуже важливою. Достатньо згадати «Кобзар» Шевченка – поезію, яка років двадцять будувала нашу державність. Підняти дух націоналізму та міцно тримати зброю в руках, захищаючи від ворогів рідну землю, допомагає сила і велич поезії.

Поезія – це зібрані плоди на островах підсвідомості, привезені часом з теплих, часом з холодних країв. Це своєрідна музика, кожна нота якої, кожен пасаж – частина твого життя… Часто поезія – це сповідь, молитва, порада. Так чи інакше, це крик або шепіт душі, це така собі містика, бо автор відчуває певний зв’язок із надприродним, божественним.
Поезія – це вальс під супроводом музи,
Це витончений сплеск обурених емоцій.
Це рій думок кмітливих і не дуже
Та їх дизайн у авторській сорочці.
Поезія – це плід і роздумів, і вражень.
Душевний словотік і серденька струмок.
Поезія – це світ підхмарних перелазів
Й натхненний словограй під зливою думок.
Поезія – це день, це ранок, це світання
Це дійсності десерт на березі буття.
Поезія – це ти, закутаний в кохання.
Поезія – це я у ритміці життя.

Поезія – це мистецтво, що вірує у правду і любов, радощі і страждання, зустрічі і розлуки, тому вона, поезія, живе й житиме, доки людське серце наповнюватимуть найтонші і найглибші почуття. Найкращим визначенням поезії є слова Ліни Костенко: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Бажаю читачам, аби до їх рук потрапляла поезія, котра сягає глибин душі і творить там чудеса, котра може змінити та вчить любити світ, життя, людину.