У Золочеві відзначили 199-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка (відео)

Shevchenkivski29 березня 2013 року  біля пам’ятника Тарасу Шевченку, в Золочеві, відбулася літературно-музична композиція присвячена 199-й річниці від дня народження Тараса Шевченка «Кобзарю, знов до тебе я приходжу, бо ти для мене совість і закон….» у виконанні «Школи радості» Золочівського НВК.

Організовано дану урочистість директором «Школи радості» Сухецькою Яриною Дмитрівною. Ведучими свята були: Гошко Надія Ігорівна (педагог-організатор НВК); Дудар Христина Тарасівна (практичний психолог та соціальний педагог НВК); Шевчук Оксана Йосипівна (вчитель іноземної мови). Участь у заході взяли учні  шкіл, представники влади, громадськість міста.


Вираз «Іти до Шевченка» для кожного українця – не просто слова. Ми ідемо до нього, ми чуємо його через століття, сприймаємо – як сучасника.У нього питаємо поради. Йому звіряємося. У його творчості, житті шукаємо важливі для нас відповіді…
Починаючи від сьогодні, 9 березня 2013 року, входимо у двохсоту Шевченкову весну. Весну слова, слави і правди. «Слова», як національної культури, живої мови народу, а водночас і «Слова Божого», і слова самого поета-пророка:
Ми віруємо твоїй силі і слову живому…
«Слави», як національної традиції минулого:
І збудеться срамотня давня давняя година,
І оживе добра слава,слава України!
«Правди», як загальнолюдських релігійно-моральних чеснот.
Встане правда, встане воля,
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Во віки віки.
Сподіваємося, що своєю щоденною працею, найважливіше, НЕБАЙДУЖІСТЮ, вірою у світлу Україну, ми з чистою увійдемо у цю двохсоту Шевченкову весну!
Він зорею сіяє в прийдешнім віку
Сходить хлібом духовним на яр-рушнику.
У розкриллі земних і заобрійних трас
Височіє над світом великий Тарас.
Безсмертний Кобзар був і є сіячем і вирощувачем духовних поростків рідного народу. Він вірив, що саме, духовність у найсвятішому її розумінні,врятує людство від морального і духовного спустошення, виродження, збідніння.

Читаючи Шевченкове слово, відчуваєш, як «серце поволі з Богом розмовля».
Тарас Шевченко – поет для епох, невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною, і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі.
Тарас Шевченко ще й поет любові, безмежної ніжності і найтонших порухів серця, ідилії мрійливого щастя; поет євангельського милосердя і прощення повноти людської великодушності; поет єднання людини з людиною, з природою, зі світом.
Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей – світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя.
Він був поетом, якого ми до того не мали: поетом для всіх, поетом народним, поетом не скорених. Народжений матір’ю – кріпачкою, він став борцем, що ігнорував історичні опори Російської імперії і не сприймав «суєсловів і лицемірів, Господом проклятих».
Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу.

Тарас прийшов у світ, коли, ще скутий кригою, сивів у берегах Дніпро. Березень благословив першу сльозу немовляти, що, мові з серця, упала Славутичу на груди і розтопила кригу. Перший крик тонесенькою тріщиною проліг у глибоких льодах, щоб лавиною пустити древнім руслом праслов’янської ріки льодохід весняних надій.
Квітень землю квітчав зеленим рястом і приніс на веселих крилах молодому кріпакові вистраждану волю.
Травень квіти зібрав зі всієї Вкраїни і сльозою скропив, і вірою повив та вселив Кобзареві останню путь з Петербурга до його вічного і тихого дому – на Чернечу гору, що стала Тарасовою горою.

Ми їдемо у Твою двохсоту весну, Тарасе!

Хай і нині обпікає примерзлі наші душі вогонь слова безсмертного Тараса.
Хай воскресне пророк у душі кожного українця і пребуде в помислах та діяннях його задля добра України.

Христина Дудар


Залишити відповідь