Поминання родичів на Проводи — давньоукраїнський звичай, що отримав своє місце і у християнському календарі. (Радуниця, Радовниця) збереглася з часів Київської Русі. На території України вона поширена на півночі Чернігівщини і на Сумщині. Назва Хомина (Томина) неділя походить від дня святого Хоми, який святкують у наступну після Великодня неділю. В інших регіонах назви відображають суто функціональний зміст — поминання, проводи померлих родичів.
Весняне поминання родичів існувало ще до прийняття християнства. Пережитки світоглядних характеристик померлих як таких, що продовжують жити потойбічним життям, збереглися і в пізніші часи. Тому щорічні поминання родичів у період весняного пробудження природи, за народними уявленнями, мали прилучити «батьків» і «дідів» до колообігу: життя – смерть – життя. Спочатку суворі ревнителі православ’я засуджували Проводи, вважаючи їх обрядами, що несуть у собі рештки язичництва, і закликали викорінювати цей звичай. Але згодом Проводи стали органічною частиною церковних поминань: заупокійні служби відбувалися не лише у церкві, а й на цвинтарі, навіть біля кожної могили, освячувалися хліб і коливо як частина поминальної трапези. У свідомості поминальників спільна з душами покійних трапеза мала додавати живим упевненості у продовженні людського роду, а мертвим дарувала вічний спокій. Промовляли нехитрі приказки: «їм лежать — земельку держать, а нам ходить — земельку будить»; «Нам нехай здоровиться, а їм легенько лежиться». У ці дні немовби дозволялася зустріч двох протилежних світів — «цього» і «того».
Панахидні літургії відправлялися священиками над кожною могилою,потім кожна родина сідала навкруги своїх покійників і поминала їх тими стравами і напоями, що їх із собою приносила. А тим часом школярі наспівували їм духовні пісні (псалми),часом скрипалі награвали сумні мелодії. Під час того частування були й
найубогіші».
Спеціально для поминання пекли паски (або лишали величеньку з Великодня), книші, калачі, пироги, фарбували крашанки, варили коливо(таке, як на поминальні дні посту) тощо.
У нас, на Західній Україні, на цвинтарі, не прийнято ні їсти, ні пити. Проте традиція з поминання родичів збереглася. Хоча частіше священники над гробами проводять Поминальні богослужіння ще на самі Великодні свята.
