Наближаються сумні роковини, у цьому році 75-і, від часу коли від рук московських катів загинули сотні наших земляків. Після ексгумації у перші дні німецької окупації їх хоронили 6 липня 1941 року. Саме тому на початку липня вшановуємо пам’ять про них – про тих невинно замучених у Золочівському замку-тюрмі у червні 1941 року. У цьому році це буде 9 і 10 липня, субота і неділя. В суботу 9 липня о 9.00 зранку у палацовій капличці Благовіщення відслужиться заупокійна Божественна літургія, а в неділю, 10 липня, о 18 годині біля каплички-пам’ятника коло стін замку відслужиться панахида, а також відбудуться виступи церковних і народних хорів «Недоспівана пісня». Ті ж бо що загинули мученичою смертю на замку своїх пісень не доспівали…
Сьогодні, після 30 років реставрації, Золочівський замок виглядає красиво і привабливо. А на початку 70-х років ХІХ століття він був суцільною руїною. На той час замок уже належав державі, тоді австрійській, до складу якої входили наші землі. Місцеві жителі вночі возами під’їжджали під замкові мури і розбирали їх для будівельних потреб. Мером Золочева у той час був пан Позняк. Він дуже переживав за стан замку і звернувся до уряду з проханням врятувати замок, запропонувавши зробити тут в’язницю. З тих часів і до 1954 року у замку містилася тюрма.
Надійні замкові мури ховали від людських очей все що відбувалося у в’язниці. Шляхетську садибу, королівську резиденцію – Великий палац перетворили у камерний корпус, повністю перебудувавши все всередині палацу. У Китайському палаці зробили каплицю для в’язнів, пральню і лазню. На куполі над каплицею поставили хрест. Це і дало гіпотезу, мовляв це каплиця, яку господар замку король Ян ІІІ Собеський побудував на честь перемоги під Віднем 1683 року.
Надбрамну вежу розбудували і розмістили там адміністративні приміщення тюрми, а на другому поверсі житлові приміщення для персоналу.
Тюрма у ті часи була в основному кримінальна. Ув’язнені сиділи тут у домашньому одязі, на свята їх відпускали додому. Загалом тюрма була розрахована на 194 особи.
З тюремних часів до наших днів збереглися головні тюремні ворота з віконцем, через яке наглядач дивився хто саме прийшов до тюрми, камерні двері, також з віконцем, через яке наглядач спостерігав за тим, що відбувалося у камері. По замкових мурах був натягнутий колючий дріт, на бастіонах стояли сторожові вежі, довкола була розорана земля. Для в’язнів була облаштована прогулянкова площадка, де по черзі виводили в’язнів на прогулянку.
У часи першої світової війни, яка розпочалася у серпні 1914 року і тривала до 1918 року тут почергово були то російська то австрійська тюрми, залежно від того, яка окупаційна влада займала Золочів.
Дуже складний час переживав Золочів у часі українсько-польського конфлікту 1919 року. Тут, у стінах замку-тюрми, були вбиті місцеві жителі, учасники польського повстання в часи української влади, а потім піддані репресіям місцеві жителі українці, коли влада стала польською. Тут, у вересні 1923 року були публічно страчені троє молодих хлопців – Олекса Павлишин з Золочева, Ілько Скочиляс з Метенева і Микола Коваль зі Славної. Хлопці помирали зі словами: «Гину за український нарід і українську державу на українській землі». На старому цвинтарі Золочева збереглися їх могили. Тоді у 1923 році їх поховали на самому краю цвинтаря, як злочинців і самогубців.
1 вересня 1939 року почалася друга світова війна. Пакт Молотова Рібентропа змінив становище на наших землях Червона армія перейшла Збруч. До нас прийшли так звані «визволителі». Золочівський замок став тюрмою НКВД. Нова тюремна адміністрація перейняла всі документи, а персонал тюрми просто розстріляла. Нова влада показала своє істинне лице…
