Біда нашого народу, що він усе бере близько до серця. Згадуючи вислів про ложку дьогтю в бочці меду, ми забуваємо перенести це на хвилинку гумору у важкі години. Зустрівшись на вулиці, наші люди неодмінно поділяться своїми проблемами, примушуючи слухача потягнутись за носовичком, щоб витерти жалісливу сльозу. І попробуй щось сказати з посміхом – назвуть безсердечним циніком, а завтра і вітатися не будуть.
Є одна історія, для розповіді якої мені важко підібрати відповідний тон та голос. Тому ніколи її не розповідаю.
А все було так: один Енко (назвімо його так), розплющивши захмелівші очі після п’яної ночі вирішив покінчити життя самогубством. Він стояв на даху багатоповерхівки втупивши погляд вниз. Крок – і його поглине прірва, що назавжди забере його від людей і похмільні ранки від нього. Перебуваючи в натовпі, що зібрався під будинком, я слухав голосіння матері та прохання дружини. Дивився на спроби міліціонера викликати підмогу, метушливу біганину пожежників та на молитовник у тремтячих руках молодого священика.
У плачевних благаннях кожного неодмінно згадувалися слова: «подумай», «життя», «молодий», «діти».
Чоловік на багатоповерхівці не зважав на слова і коли думки чимраз ставали тривожнішими, появився він – сусід Енка. Худорлявий, у обдертій куртці, із баклажанним носом.
– Енку! – загорланив він. – Сніг би тебе завіяв, не строй комедії. Чого дурно стоїш там? Вимагай відставки уряду!
А далі відбулося щось зовсім незрозуміле: Енко зручно всівшись на даху смачно закурив. За сигаретним димом ніхто не розгледів його секундну посмішку. І я зробив вигляд, що теж її не бачив.
Я пропущу цей момент, коли спустившись на низ його чекала щаслива заплакана мати, грубезна палка і розлючена дружина, а на додачу і безглузді запитання міліціонера.
Але зупинюсь на моменті, коли Енко обнявшись із сусідом зникли за рогом будинку в пошуках місця, де він спокійно розповість йому, для прикладу, як це курити на висоті…
Ковальчук Микола
