Літо чіпляється гостро – голками шипшини | Наталія Ковалик (відео)

Літо чіпляється гостро – голка́ми шипшини, палить і душить цілунками визріле сонце, сохнуть на вітрі, злітають увись крепдешини, наче барвисті квітки на невидимій шворці… Ноги засмаглі, подряпини – ніжним пунктиром, губи – обвітрені й шерхлі – із присмаком моря, скапують дні гіркотою розлуки і горя, сумом повернень в далекі осінні […]

Вчора було так темно… | Наталія Ковалик (відео)

Вчора було так темно… Вітряна, хижа ніч… Підсвічник мій – річ даремна: в ньому ж немає свіч, місяць скупий, мов злодій, в хмарах ховався десь, зорі були на споді вивернутих небес. Тьма – непроникна гуща, хоч би тобі маячок! Горів тільки мій маленький, мій зламаний сірничок. Йшла, попри тьму безоку, […]

І небо таке, немов на полотнах Беати | Наталія Ковалик (відео)

І небо таке,немов на полотнах Беати,і сонце – як сонях, застигло у чорній траві,і як тут заснути,і як взагалі можна спати,коли над землею гойдаються тіні живі?Посріблений димзастилає завісою небо,тугою струною бринить децибелами звук;а їм, молодим,в цьому світі набутися треба,вернутись – пройти кілометри чекань і розлук;поло́тна, поло́тна,чи просто – заюшені ря́дна,малює […]

Слова проростають | Наталія Ковалик (відео)

Слова проростають – осінні квітки́ на осонні, зажинками сходить засіяний біль у мені; і десь під вікном безпритульні, як сироти, бродять ті ночі безсонні, настояні на полині. Бувало і так, що, крім слова, нічого немає, і наче немає й тебе, тільки зоряний біль; і раптом ти чуєш, як щось із […]

Коли війна допише свій шедевр про нашу перемогу неминучу | Наталія Ковалик (відео)

Коли війна допише свій шедевр про нашу перемогу неминучу, спинися між минулим і тепер. Згадай про Бучу. Коли затисне горло обруче́м від пісні про лани й Дніпрові кручі, зайдися вголос піснею-плачем. Згадай про Бучу. Коли омиєш рани і серця і сльози обітреш – гіркі й пекучі, коли зіп’єш ту чашу […]

Екзюпері | Наталія Ковалик (відео)

Я запитала би в Екзюпері, якби він повернув з того польоту, чи бачив він високо угорі троянди, що зростають з крові й поту. Я з ним поговорила б про той плащ, який бронею мав для нього стати, про те, як без останнього «пробач» він рвався в небо, бо хотів літати… […]