Страшна звістка облетіла нашу музичну родину – Золочівської музичної школи. Згоріла життєва свіча невтомної, працьовитої, ініціативної, творчої особистості – Ольги Гудими. Не стало жінки, доньки, сестри, мами, бабусі та викладача, яка своєю життєвою позицією та оптимізмом давала нам, колегам, стимулу для подальшого розвитку та впевненості у собі. Як важко уявити, що ніколи більше її не побачимо, не почуємо…
Як важко уявити стан її учнів, яких вона виховувала у царстві інструментальної та вокальної музики і любові до бандурного мистецтва, яких вона так раптово залишила у стані розгубленості перед випускними іспитами.
Смерть кровинки – це найболючіша втрата для мами Чеслави, котра б віддала усе, і навіть життя, аби її донька Оля, була здорова і жива.
Біль важкої втрати пронизав серце рідної сестри Роми.
Найбільше ранила звістка маленьку внучку Даринку. Немає більше бабусі… Не зігріє вона більше маленьку долоньку своїм теплом, не заспіває колискову.
Напевне, найважче перенести втрату близької, рідної людини – мами, її донькам Ірині і Марії, а також зятю Роману. Ніхто не приголубить, не обійме, не вимовить теплого настановчого слова, не розділить горе та радість у починаннях і досягненнях.
Сумний, глибокий крик: «Більше немає…» залишається у наших душах. Не віриться…
А що сказати колегам – викладачам, котрі працювали з Ольгою Василівною пліч-опліч кілька десятків років поспіль.
Затих її бандури спів,
У мовчанці завмерло все…
Не чути ані музики, ні слів,
Лиш біль… Нам бракуватиме тебе!
Колектив Золочівської музичної школи.
