Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра,
якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся,
якщо намагаєтеся спільно творити добро,
жити чесно, жити творчо.
Заради радості, яку можемо так
принести Богові і ближньому, варто трудитися,
жертвувати свій час і свої зусилля
Любомир Гузар
Минає дев’ять днів, як після довготривалої боротьби з важкою недугою на 57 році життя відійшла у вічність ревна християнка, добра донька, любляча дружина, мама, бабуся, сестра, племінниця, щира подруга і просто хороша Людина Зеновія Тарасівна Мельник.
Народилася п.Зеновія 9 листопада 1960 року в с. Зозулі в християнській патріотичній родині Гупало, яка пережила репресії, важкі роки непосильної праці в сибірських таборах. Повернувшись у рідне село, батьки виховували своїх трьох дітей щирими українцями та вірними парафіянами на той час забороненої української греко-католицької церкви. Такою була впродовж усього життя та до останніх днів їх старша донька Зеновія (Гупало) Мельник, яку зозуляни ніжно, просто по-товариськи називали Зеня.
У 1991 році, коли в Зозулях почали будівництво храму святих Володимира та Ольги, п.Зеновія, хоча зі своєю сім’єю проживала в м. Золочеві, була активною парафіянкою зозулівської громади. Вона від найперших днів заснування церковного хору і дотепер була однією з найактивніших хористок, котра щонеділі була на Святій Літургії, старалася не пропустити жодного виступу художньої самодіяльності чи звичайної репетиції. Кажуть, співаючи в церковному хорі, людина молиться подвійно. Напевне, сила цієї молитви додала їй наснаги з піснею на вустах прожити останні дні свого життя і без вагань скоритися Божій волі.
Упродовж усього життя жертовна праця п. Зеновії для церкви займала особливе місце. Результатом її невтомних старань є безліч вишитих рушників, обрусів, фелонів, які прикрашають нашу церкву. Навіть будучи вже дуже хворою, вона сама вишивала до церкви надзвичайно багато і вміла організувати і стимулювати інших продовжувати її справу. Щороку у день Святої Покрови п. Зеновія брала участь в традиційному поході громади до могили воїнів УПА, які загинули в криївці на околиці села. Щоразу приносила живі квіти, виплітала вінок. Згадуємо її палкі виступи-звернення до односельчан під час вшанування пам’яті померлих героїв. А яка вона була неперевершена господиня…
Багаторічна важка недуга не зламала сили волі нескореної жінки, не пригасила іскорки оптимізму та великої снаги до життя. Вона завжди знаходила слова розради для інших, вміла потішити, поспівчувати, порадити. Проживши таке коротке життя, п. Зеновія вповні розвинула всі таланти, щедро даровані їй Богом. Мимоволі приходять на думку слова Андрея Шептицького: «Терпіння, недуги, сльози, бажання, молитви є також способом проливання крові. Дивним даром Божої благодаті вільно нам таким способом свою кров доливати до Христової чаші і тим способом доповняти те, що бракує Христовим страстям. Вільно своїми терпіннями завершувати Христове діло».
Останній подих з молитвою на вустах, і жодного нарікання. Як багато ще недоспівано, недоказано, недовишито… Невимовний біль огорнув кожного, хто почув звістку про цю невблаганну смерть. Нехай її праведна душа упокоїться у Царстві небесному, а Господь додасть сили рідним і близьким пережити цю величезну втрату.
Молимося, пам’ятаємо, сумуємо…
Зі щирим співчуттям громада с.Зозулі
