Україно моя, багатостраждальна моя Україно! Скільки твоїх недругів прагнули знищити тебе, не тільки фізично, але й духовно. В першу чергу – забути свою історію, свої звичаї і свої традиції, і свою рідну мову. Вони прекрасно розуміли – що без своєї історії, без мови немає нації.
З твоїх синів турки творили людей без роду і плем’я – загони яничар
Польські царі і російській королі в своїй національні політиці, завжди були вірними одному – за будь-якої ціни проводити акції полонізації та русифікації українського населення, всебічне пригнічення пригнічення національної самосвідомості. Заради цього вони йшли на підкупи різними подачками, козацької старшини, вчених, літераторів, даруючи їм різні чини й привілеї за зраду інтересів українського народу.
Не змінилося на краще становище і в період влади в Галичині Австро-Угорщини. Виходити із своєї системи гноблення поневолення народів, австрійський уряд надавав польській шляхті й буржуазії політичну перевагу на Галичині. Управління нею знаходилось переважно у руках польської знаті, а польська мова потім була офіційно проголошена урядовою мовою. булистворені всі умови для полонізації краю.
Національний гніт особливо проявився в галузі народної освіти, де були відверті спроби впровадити українське письмо латинський алфавіт. У Львові у 1870 році була тільки одна гімназія з українською мовою навчання, а в середніх, спеціальних, вищих навчання проводилось польською мовою. Але і в ці часи кращі сини української інтелігенції, греко-католицького духовенства виступало на захист української, або, як ще тоді часто називали, «руської» мови. Адже тоді українців називали також «русинами»
Серед цих людей чільне місце займає Маркіян Семенович Шашкевич – культурно-громадський діяч, письменник-демократ, зачинатель нової української літератури в галицьких землях. Це один з тих, хто насмілився, на публіці виступив українською «холопською» мовою, про яку офіційно влада сказала: «визнана не пожиточною для науки і тягарем у школах)
Він підготував перші українські літературні збірки «Син Русі» та «Зоря» (які на превеликий жаль не побачили світ). Він видав перший шкільний підручник українською мовою «Читанка для діточок…» де подає дітям відомість про рідну землю, її красу, використовує народні казки. «Азбуку і абетку» де він захистив дивно-слов’янське коріння української письменності, дала рішучу відсіч посягнула на українську азбуку.
Разом з Іваном Вагиловичом, Якимом Головацьким («Руська терція») він своє завдання бачив в розвитку національної освіти, в піднесенні національної свідомості народу, і побуджені прагнення прагнення до кращого вільного життя, їх твори виступи на захист української мов, літератури, відіграли велику роль, у розвитку української демократичної культури. Велике значення відіграло видання у 1837 році літературно-наукової збірки «Русалка дністрова», який, за висловом І. Я. Франка, вдаряв «всеслов’янським ідеями – по шовінізму і волелюбними мотивами – по цісарському гніту»
Активно підтримувало ідеї української мови і греко-католицьке духовенство. Наприклад 19 квітня революційного 1848 року воно вручило губернаторові Галичини петицію, з вимогами галицьких українців, одною з яких було викладання в школах українською мовою.
Основне прагнення вести національне пригноблення польська адміністрація після 1919 року. Українців безпідставно звільняли з роботи, українську мову і культуру переслідували, починали закривати Українські школи. Якщо у 1911-12 навчальному році на наших землях було 2,612 початкових шкіл з українською мовою навчання, то в 1920-21 їх числилося 1,930, тоді як число польських їх початкових шкіл виросло в 20 проценті. Українців, які не хотіли в своїх документах писати національність «поляк» прийняти римо-католицизм, всіляко утискали, звільняли з державних робіт. Та все ж, не зважаючи на ці репресії, «перекінчиків» я презирливо називав український народ цих новоспечених «поляків» було мало.
Велике поміч в збереженні своєї рідної мови відіграло передове греко-католицьке духовенство, кращі літературно-мистецькі сили Галичини. Це було однією з причин збереження своєї духовної культури, мови на західноукраїнських землях, у той час коли на західні Україні відбувався її занепад (коли на рахувати короткочасне піднесення 1917 – початку 1920років) тут велику допомогу русифікаторам подавало російське православне духовенство, яке послідовно виступало проти всього українського (доречі, навіть тепер відправи навіть в київських православних храмах, ведуться російською мовою як і в Почаївському монастирі).
Царським Валуєвським циркуляром 1863 року зародилося друковане українське слово його автор – міністр внутрішніх справ П.О. Валуєв заявив, що «ніякої окремо малоруської мови не було, немає і бути не може» так званий Емський акт, підписаний Олександром ІІ 18 травня 1876 року доповнив Валуєвський циркуляр. В нім заборонялося ввозити з-за кордону українські книжки, видавати книги українською мовою, не дозволялися театральні вистави на рідній мови.
Через це Галичина (в першу чергу Львів) з кінця 70-х років ХІХ століття і до першої російської революції 1905-1907 років стала головним видавничим центром української художньої, науково-популярної літератури, української преси. Наприклад: львівський журнал «Вечорниці» редагований Ф. Заревничимі Володимиром Шашкевичем і сином Маркіяном) у 1862-63 роках друкував переважно трьох письменників Східної України. Висвітлював літературно-суспільне життя Наддніпрянщини, де в той час друковане слово було заборонене.
У 1868 році у Львові заснували перше культурно-суспільне Товариство «Просвіта» яке розпочало масово видавати різні популярні книжки для народ, а з серпня 70-х років – свої періодичні видання, шкільні підручники тощо.
У 1873 році було засновано у місті Львові Товариство імені Шашкевича ставило своєю метою духовний розвиток українського народу. В 1881 році було організовано «Руське педагогічне товариство» яке перейняло від «Просвіти» видання шкільних підручників. Українським театром та західноукраїнським займалося товариство «Руська бесіда». В ці роки були оригінальні багато чисельні видання газет і журналів українською мовою.
Ось у таких умовах проходило зародження української мови в Золочеві.
Мар’ян Гупаловський
15 вересня 1990
