Ремезівці

На південь від районного центру Золочів, на відстані 10 км знаходиться село Ремезівці, центр сільради.

Ремезівці розміщені на пагорбах вздовж правого берега верхів’їв Золотої Липи. село засноване  в 1469 році.

Село Ремезівці має добре розвинуту інфраструктуру. В селі є такі вулиці: Млинська, Вовкова, Горинська, Підліс, Золочівська, Долина. в селі є сучасна добре обладнана  простора школа.

Село відоме в давніх актах під назвою «Желшезовче», що належало до Петра Желшешовського. У 1415 році Дмитро з сусіднього села Шпиколос дав оо. Домініканам позику в сумі 4 кіп грошів на підклад ставу в Ремезівцях і 12 кіп на став у селі Урманю. Отці Домінікани мали в своїх руках або ціле село, або тільки став у Ремезівцях. Щоб обмінятися послугами за корисну для оо. Домініканів трансакцію з Дмитром, вони забов’язалися правити Богослуження перед престолом Ісуса Христа. Згаданий Дмитро зі Шпиколос був напевно хитрою і користолюбною людиною, бо з давніх-давен брав мито в Ремезівцях від мешканців села, хоч не мав до цього ніяких правних підстав, бо був власником Шпиколос і до Ремезовець не мав ніякого відношення. У 1469 році королівська канцелярія заборонила йому продовжувати незаконну експлуатацію села. Але в багатьох інших випадках події в Ремезівцях зазублювалися з інтересами Шпиколос, бо обидва села мали переважно спільних власників.

У 1579 році Петро Кердей і його брат Микола, з дозволу короля Стефана Баторого, збудували в Ремезівцях замок, але з нього не залишився ніякий слід. У 1604 році татарська орда знищила село, але новий його власник, дідич Пекарський, відбудував і заселив село наново й опісля продав його Бжозовському, який у 1630 році, з якоїсь невідомої причини, подарував село Марґареті з Бенькової. Від неї село перейшло до рук Конєцпольських. Черговим власником села був король Собєський, що купив село від Конєцпольського. Завдяки королеві, село одержало в 1694 році привілей магдебурзького права, що було рідкісним випадком, бо звичайно таке право діставали тільки міста, або села в перехідній стадії до статусу міст. У 1699 році одержав Ремезівці шляхом дідизни син короля Яків Собєський, але після короткого часу він відступив село своєму братові, Маркові, який у 1723 році передав цю свою даровизну третьому братові, Константинові. Цей останній віддав село на три роки в оренду Антонієві Бекерському за ціну 63 тисяч золотих польських. Видно, що прибуткова вартість ресурсів Ремезовець мусіла бути замітно висока, коли оренда досягла такої велкої суми.

На північ від села є поля, звані Коропчик, на згадку знищеного татарами села, що мало цю ж саму назву. Воно ніколи не відбудовувалося, тільки в старих актах і в місцевих переказах є згадки про його існування. Із землі знищеного Коропчика виорюють кості людей, ножі, ключі тощо. На полях, званих «Довгий Лан», ще донедавна було три могили, але їх розорали місцеві жителі. До села нележать окремі групи домів: на схід від ставу «Цици» і «Гуляки», а на північ від них «Курпіти» і «Лісові». Там на вапняках трапляються відтиски скам’янілих рослин. Дерев’яна церква в селі сягає своїм початком 18 сторіччя. У самих Ремезівцях біля ставища є оболоні, зовсім замулені піском, нанесеним із зверх двокілометрової дебри. Для охорони оболоней, призначених на пасовисько, від ерозійних пісків, селяни насипали греблі, але з малим успіхом, бо кожний зливний дощ наново наносив маси піску. За селом є грубі нашарування гончарської глини, у якій, як і в вапняках, є відтиски рослин.

У 1880 році дідич мав у селі 1546 морґів поля, а селяни мали 3274. Тоді було в Ремезівцях 190 домів і 1173 мешканців, а саме 1048 католиків, 76 римокатоликів і 49 жидів. В селі була одноклясова етатова школа, фільварок, ґуральня і млин.

Залишити відповідь