Працюй в Україні!

ukraineТрудова міграція досі залишається болючою темою для багатьох українців. Чимало їдуть за кордон в пошуках кращої долі, залишаючи рідні домівки, сім’ї і Батьківщину заради омріяних «золотих гір».
Відкритим залишається питання: чи вартує поїздка закордон зароблених кровних, та й, зрештою, не таких вже й великих грошей?
Зазвичай українці покидають домівки через відсутність гідно оплачуваної роботи в Україні. Саме безробіття заставляє наших співгромадян діяти рішуче. Треба ж якось годувати сім’ю і більшість вбачають перспективу в заробітках на чужині. Майже 100 тисяч українців щороку їздять працювати до Польщі та Чехії, приблизно стільки ж гнуть спину у Росії.

Кожен український заробітчанин – це втрата людського ресурсу, яка неодмінно відчується у найближчі роки. Збагачувати і так заможних бізнесменів за кордоном – діло нехитре. Але хто ж розбудовуватиме українську промисловість?

Анна Городенко, мешканка одного із прилеглих сіл розповіла, як тяжко працювала в Польщі на полі, як боліла спина та руки від фізично важкої та виснажливої роботи.
«Думала, грошей зароблю, дітей забезпечу, а вийшло так, що лише здоров’я втратила».

Відсутність робочих рук в Україні накладає свій темний відбиток і ставить під сумнів конкурентоспроможність держави. Тікаючи на чужину, ми залишаємо пусткою Батьківщину, свідомо губимо свою країну.
За часів Хмельниччини українці гинули, щоб запобігти панщині, а сучасні українці свідомо їдуть тепер на панщину. Найбільшим руйнівником України є відсутність національної гідності.
Ким виростуть діти, поки їхні батьки на чужині? Через фінансову нестабільність розпадаються сім’ї, адже подружжя в намаганні заробити примарні статки залишають безбатченками рідних дітей.

Володимир Нестерук, який нещодавно повернувся з Іспанії, побачив, що вдома його вже ніхто не чекає, адже діти повиростали і живуть своїм життям, а дружина, втомившись від самотності, перестала його чекати.

Бути українцем означає – залишатися патріотом, прагнути робити все, аби зберегти сім’ю, працюючи на рідній землі, як би іноді непросто це виглядало.
Палкий патріот України, Володимира Сосюра, нагадував українцям про просте правило буття: «…любіть Україну у радості мить, любіть у годину негоди..» Це – риторична, на перший погляд, фраза, як шлюбна обіцянка, коли « і в радості, і в горі…»

І справді варто задуматись перед тим як виїжджати кудись на заробітки. Ми потрібні тут, своїй землі, ми повинні будувати нову країну усі гуртом, долаючи труднощі, аби знайти гідну роботу, за яку зможемо достойно утримувати нашу родину.

Марія Клим досі з болем пригадує, як заледве вдалося відробити затрачені на подорож до далекої Італії гроші, як тяжко відкривала візу та вистоювала довжелезні черги на кордоні. Згодом були приниження та зверхнє ставлення роботодавців. Не витримала. Повернулася на Батьківщину.

Найбільший ресурс будь-якої країни – це людський потенціал, який є невичерпним.
Тішить те, що, незважаючи на складнощі та заплутаність законодавчої бази, в українську економіку все ж помалу вливається іноземний капітал: створюються нові підприємства з іноземними інвестиціями. Скажете: так їм же вигідно, бо дешевша робоча сила. Питання: а нам хіба не вигідно? Хіба ми, замість поневірятися у світах, не хотіли б залишитися вдома і працювати, отримуючи гідну платню?
Жоден чиновник чи провладні структури не відновлять за нас чи без нас економіку та промисловість, якщо ми самі не закотимо рукави, аби вирватися із безодні безробіття чи заробітчанства.
«…ой, як несолодко мені було у тій Польщі..»,- пригадує Марія Клим, мешканка одного із сіл Золочівщини. «Працювала і вдень, і вночі, аби заробити копійчину. Щоб зекономити кошти, недоїдала, одягалася аби-як та й додому довгий час не їхала, бо і це – зайві витрати. Зрештою, коли після семи місяців тяжкої праці повернулася в рідний дім, відчула себе в ньому чужою. Чоловік почав дивитися з підозрою, бо ж, хто-зна, що, мовляв, робила у тій Польщі. А діти то й зовсім повідвикали від материнської ласки і турботи. От такі вони, заробітки…»

Один із найближчих сусідів України, Польща, звичайно, лише тішиться такому суттєвому припливові наших співгромадян, адже поляки (і це не секрет) мігрують де-інде, в пошуках ще більших заробітків. Але тут треба згадати ще й той факт, що Польща є повноцінним членом Шенгену, а це суттєво спрощує процес легального працевлаштування поляків на території будь-якої з країн Шенгену. Українці ж, попри робочі руки та кмітливість, які все ж допомагають усіма, як-то кажуть, правдами і неправдами влаштуватися в Європі, мали б все ж пам’ятати: будь-яка нелегальна праця загрожує своїми негативними наслідками. Це – перш за все несплата податків, які шлейфом тягнуть за собою відсутність медичного страхування та пенсійного забезпечення. Попри це, нелегальне заробітчанство в тій же Польщі вкінці-кінців обертається купою проблем для самої ж людини.

Тому, перш ніж зважитися на такий відповідальний крок, як робота за межами України, необхідно усе добре зважити, адже віднедавна, на щастя, в Україні все ж, хоч і помало та обережно, але з’являються підприємства з іноземними інвестиціями. Якраз на таких і треба звернути увагу бажаючим працевлаштуватися та мати гідну зарплатню. Стабільна робота і гідна оплата праці, можливість вчитися новому та розвиватися – ось що сьогодні пропонує іноземний інвестор українцям.

На щастя, потроху відходять в минуле часи масової трудової міграції. Цілеспрямовані люди, які хочуть працювати на рідній землі і отримувати за це гідну оплату, можуть реалізувати себе, не залишаючи рідні домівки, а працюючи за сучасним іноземним обладнанням, в теплих, світлих приміщеннях, знаючи, що і премії, і так звані 13-ті зарплати, і відпускні, і, в разі необхідності, лікарняні будуть вчасно виплачені.

Країна – це ти. Україна починається з кожного з нас.
І починати зміни треба сьогодні, а не завтра чи з понеділка.

Давайте розбудовувати Україну разом!