Якби стіни уміли говорити, то розказали б нам про те, що бачили та чули. А ще, можливо, показали б нам ті рани, які на них залишив не тільки час, але й людська байдужість. Часові дозволено руйнувати. Людині – лише творити, прикрашати землю. А ще – берегти створене і примножувати добро своїх предків. Так є у світі, але не завжди – у нас. Особливо із такими унікальними спорудами, як українські середньовічні замки. Усі знають Олесько, Підгірці, Золочів, Свірж, Старе Село, але мало кому відомо про те, що у Поморянах також є замок. Вірніше – те, що могло б ним називатись.
Екскурсія для реалістів та мрійників
Поморяни знаходяться за 30 км від Золочева, на межі Львівської та Тернопільської областей (колишній Зборівський повіт Галичини). Селище розташоване у долині річки Золота Липа, що витікає на сході з невисокого узгір’я Вороняк і її притоки Махнівки. На захід і на південний захід простягаються великі мішані ліси. Поморяни оточені невисокими горами. Гарна місцина – справжня відрада для відпочинку і перспектива для туризму. Найбільшою гордістю Поморян завжди був тамтешній замок. Завжди був, та чи є зараз?
Для туристів я б запропонувала два варіанти оглядин: перший – із міцно заплющеними очима, а інший – із широко… заплющеними очима. (Побачивши реалістичні картинки, буде непереборне бажання заплющити очі). Перші залишать у пам’яті той замок, яким він був (і, можливо, буде після реставрації), інші – переконаються у реальності, що прозирає крізь діри. Отож, спочатку екскурсія – для реалістів.
Поморяни сьогоднішні – це смт (ні, не селище міського типу, а справжній смітник). Із колишнього замку розікрали все, що ще було придатне для власних будов – залишились тріснуті стіни під дірявим дахом і занедбаний парк. (Щоправда, ще не встигли зняти кількох решіток та вхідних дверей під фамільним гербом).
Одразу ж за воротами замку – старий польський костел, в якому, кажуть, ще іноді служать месу. На головній площі Ринок стоїть будинок-примара. З фасаду видно, що був він колись гарним, з ліпниною. Виявилось, що це – міська ратуша, в якій тепер навіть горобці не гніздяться… (Мабуть, бомжів бояться). Вікон там давно нема, а на долівці – колекція пляшок з-під алкогольних напоїв місцевого розливу. Не краса, а розплідник зарази. Перед носом у керівництва. І у всіх на виду… (Прошу додати на свій смак якесь приперчене слівце із ненормативної лексики – воно сюди вельми пасує. Краще – подумки, бо хтозна, що там у тій ратуші сидить і матюкається)…
Інформація для мрійників
Перші поселення у Поморянах виникли у сиву давнину, бо вже у XIII ст. тут існував замок українських шляхтичів Свинок, що його збудував Миколай Свинка, одержавши від короля Казимира значний кусень землі над Золотою Липою. Містом Поморяни стали ще у 1456 році із тижневими торгами, а у 1504 р. здобули магдебурське право. Уже в XVI ст. Поморяни були добре укріплені оборонним валом, так що в 1498 р. татари не змогли захопити це місто. У 1648 р. через Поморяни проходили козаки полковника Кривоноса і козаки корсунського полковника Морозенка.
Через три роки Поморяни навідала моровиця – чимало мешканців повмирало. (Звідси – одна із версій назви Поморян). На честь цього козаки спорудили тут дерев’яну церкву св. Богородиці, яка зберігається дотепер (Горішня). Інша назва Поморян – це присутність Сарматського моря, яке відійшло на південь і залишило по собі цілий шельф подільських печер, та було це понад 20 мільйонів років тому.
Власники Поморян (а разом із тим і замку) часто змінювались. За бабці Австрії тут порядкував Козловський і Радивили. Замок на той час був уже наполовину зруйнований, однак Еразм Прушинський його відновив, збудував і ратушу. Його син Йосиф відреставрував замок всередині, покрив бляшаним дахом, зібрав цінну галерею понад 10000 полотен, добірну бібліотеку, значну колекцію монет та спорудив теплиці. Після смерті Йосифа Прушинського усе це пропало. Без сліду.
Під час Першої світової війни у місто прийшли росіяни і встановили там свої порядки. Влада швидко мінялась, і вже у 1918 році тут панували українці. Відновила свою роботу місцева „Просвіта”, запрацював аматорський гурток. Згодом не забарились і перші арешти, а там підіспіла Друга світова війна. У 60-х роках ХХ ст. Поморяни стали селищем. Поодинокі потуги навести лад, зберегти саму споруду розбились об тверді пороги кон’юнктурних радянських кабінетів… Гадали, що хтось матиме з цього особисту вигоду… Та й взагалі, яка могла бути приватна власність у ті часи!?
Продовження ексукрсії для реалістів
Ми ходили по замкових руїнах і намагались перелетіли думками у ті часи, коли тут було гарно і доглянуто. Мабуть, жоден господар, якої би національності він не був, не дозволив би так нищити збудоване та виплекане роками.
Якщо пригадуєте, то у Підгірцях після 1939 року вже не було на що дивитися. В часи панування колгоспів там влаштували туберкульозну лікарню, передавши замок на баланс тодішнього Міністерства здоров’я; у Свіржі хотіли зробити щось на зразок будинку відпочинку, – мало не спаскудили стіни паровим опаленням, та так все й кинули – лежить дотепер.
Золочівський замок у часи Другої світової був катівнею, а потім – сміттєзвалищем. Велика дяка львівським студентам-ентузіастам, котрі декілька років тому вивезли звідти кілька КАМАЗів сміття, розчистили зали і допомогли Миколі Бандрівському в археологічних розкопках. Олеський замок перекроїли до невпізнання і нафарширували експонатами за принципом „з миру по ниточці”…
У Поморянах, в самому центрі міста – пам’ятник совіцькій безгосподарності та байдужості місцевих чиновників. Спробуймо уявити собі, як би розцвіло саме місто, коли б цей замок перетворити на готель чи санаторій, прибрати смт Поморяни і мати з цього не лише прибутки, але й користь! (Принаймні, так чинять у всій цивілізованій Європі, де збереглося багато унікальних замків). Не вірите!? Далеко їхати не треба – 8 км за Перемишлем (у Польщі) є чудовий Красічинський замок, резиденція династії Сапігів. У ньому зараз – європейський готель, виставкові зали і чудова винарня. Та й сам замок практично відреставрований.
Я зробила чимало фотографій із мандрівки у Поморяни. Вони гарні й потворні водночас – така собі естетизація тліну. (А раптом завтра усе це впаде і стане горою цегли і тиньку!? А потім добірну польську чи австрійську цеглу розтягнуть на гаражі та прибудови!?) Впевнена, що замість новозбудованих у столиці „Глобусів” та гіпер-супер-мега-маркетів за ці кошти можна було би відреставрувати усі замки на Львівщині, вкласти кошти у благородну справу і мати з цього такий же прибуток, як і з дорогих та нікому не потрібних галерей-музеїв одягу і дурничок.
Що судилося Поморянському замкові: загинути від людської байдужості чи стати гордістю нашої архітектури та відреставрованою історичною пам’яткою!? Кажуть, що будувати нове – значно легше, аніж укріпляти старе. Можливо й так, але Поморяни заслуговують на те, аби стати хоч і маленьким, але культурним осередком. Нехай же реальність стане такою, якою її щойно побачили мрійники. Я дуже хочу цього, бо я також – мрійниця! А те, що мій фотоапарат – реаліст, я вже нічим не зараджу.
Оксана Кришталева
