«Політичний резонанс від Василя Гулая» | 08.12.2018

Замість вступу
Для початку дозволю собі відповісти на кілька цілком прогнозованих запитань: Хто він такий? Чому зараз? Чому на «Золочів.нет»? Де вже був? На кого працює? Сам йде в політику?
Не буду займатися саморекламою, бо кожен особливо зацікавлений у моїй скромній персоні може, як то кажуть, «прогуглити».
Міркування про те, що потрібно шукати нові можливості для того, щоб власну точку зору ефективніше доводити до ширшого загалу, виникли вже давно, мав можливість приймати участь у кількох цікавих форумах, що відбувалися у нині буремних стінах райради цього й минулого років, висловлював свою позицію на «Фейсбуку» та зрештою сам вирішив запропонувати такий формат співпраці ГО «Золочів.нет».
Команда «Золочів.нет» імпонує своєю активністю та прагненням реально змінити життя району та міста. Інколи, можливо, а не прийнята для окремих осіб та середовищ, певна їхня задиркуватість не сприймається, але від того ці молоді людини варті не меншої уваги й сподіваюся, що наша співпраця буде корисною для широкого загалу.
Щодо мого політичного досвіду, то бажаючі, знову ж таки, можуть дізнатися відповідь, виходячи із рекомендації в першій відповіді. З багатьма активними користувачами інформаційного порталу «Золочів.нет» за минулі 20 років пройшов багато цікавого, корисного, але нерідко й неоднозначного. Решта буду писати щосуботи.
На даний час, у жодній політичній партії не перебуваю та не заангажований до передвиборчої кампанії жодного з претендентів в кандидати на посаду Президента України. Але, як правильно кажуть, «Ніколи не кажи ніколи». Зараз же, безумовно, маю свої симпатії та антипатії, до добору яких намагаюся підходити всебічно, з врахуванням власного досвіду, критичного аналізу інформації тощо.
І саме головне, якщо зроблю свій вибір на користь професійної політичної діяльності, то читачі «Золочів.нет» чи не першими про це дізнаються і, зрозуміло, що тоді колонка призупинить свою активність, щоб не перетворитися на чийсь «бойовий листок».
На разі, пропоную структуру тексту із трьох умовних блоків.

Міжнародне
Для початку, перша частина буде не такою обʼємною, бо останні тижні міжнародний контекст тісно повʼязаний із Україною. Маю на увазі, насамперед, черговий акт збройної агресії Російської Федерації проти України в 25 листопада 2018 р. Дана тема, зокрема міжнародна реакція, потребують докладного аналізу, що зроблю наступного разу, щоб не перевантажувати уважних читачів, бо в останні дні на Золочівщині й так політично «гаряче».

Українське
Безумовно, що з огляду на агресію Росії українське політичне життя визначатиметься, як й раніше саме цим.
Передумови, характер та наслідки введення воєнного стану варті уваги не одного матеріалу. Якщо коротко, то моя позиція наступна:
по-перше, Президент України Петро Порошенко не міг в іншій спосіб відреагувати на останні дії Росії;
по-друге, питання чому воєнний стан не було впроваджено раніше, особливо після цілком очевидного вторгнення Росії в серпні 2014 р. під Іловайськом, стало й залишатиметься однією з основних тем президентської кампанії;
по-третє, які плани, зокрема намір перенесення президентських виборів, були латентними мотивами підписання відповідних Указів, стало очевидним в ході засідання Верховної Ради України 26 листопада, де, серед іншого, в далеко не найкращому ракурсі, з використанням низки маніпулятивних технологій, було подано позицію фракції Радикальної партії Олега Ляшка та особливо позицію фракції ВО «Батьківщина» та особисто Юлії Тимошенко, що, однак, можу припустити, істотно не вплине на їхні рейтинги серед умовно кажучи «ядерного електорату»;
по-четверте, чи здатна Україна за 30 днів істотно покращити своє воєнне становище побачимо вже незабаром, а от те, що спостерігалося, можливо й зараз менше, нагнітання у масовій свідомості атмосфери страху, що вже, на жаль, стало для нас за останні 5 років банальною політичною технологією;
по-пʼяте, варто проаналізувати, що саме найбільші політичні дивіденти від подій 26 листопада цього року отримав, як на мою думку, не Петро Порошенко чи Блок Петра Порошенка, а Арсеній Яценюк та фракція «Народного фронту», яка своїм фактичним ультаматумом вже за кілька годин після опублікування тексту першого Указу, змусила Порошенка скоротити термін воєнного стану із 60 до 30 днів, піти на інші поступки, які в умовах реальної загрози розгортання агресії з боку Росії, чим так активно наповнювали медіа-простір відповідні ресурси, є не припустимим;
по-шосте, маємо чергове підтвердження домінування кулуарних домовленостей, як основного, попри всі демократичні декларації, механізму функціонування гібридного політичного режиму в постмайданній Україні, а, отже, ще принаймі півроку житиме в умовах політичної невизначеності, а корупційні процеси, які в період воєнного стану, інакше як мародерством важко назвати, не отримають відповідної правової оцінки, бо всі все активніше будуть наживатися на бюджеті й «віджимати» бізнес, поки ще при владі.
І в продовження, не хотів би робити реклами останньому тижневому числу львівської газети «Експрес», але не можу без посмішки насолоджуватися матеріалом на правах реклами «Ми хочемо сказати вам правду. З повагою, Арсеній Яценюк». Раджу!
А якщо серйозно, що не можна визнати, що впровадження з 2015 р бюджетного фінансування для парламентських партій (запровадженого парламентськими партіями для самих себе) з благими намірами попередження політичної корупції, дало підстави першим легально використовувати значні кошти на власну рекламу, ставлячи у нерівні умови інші, не представлені у Верховній Раді Україні, партії. До речі, за інформацією Національного агентства з запобігання корупції, сума державного фінансування партій на 2018 рік становить 513 мільйонів 671 тисячу гривень. Тому, як споживачі маємо критично сприймати всю політичну рекламу як різновид реклами, як такої.
«Процес пішов», як би українською певно, що сказав останній президент Радянського Союзу Михайло Горбачов. Маю на увазі вчорашню заяву одного із знакових нових місцевих лідерів, селищного голови смт. Коцюбинське Київської області (фактичне передмістя Києва) Ольги Матюшиної про вихід з партії БПП «Солідарність». Переконаний, що ця ніби подія місцевого значення є черговим, досить гучним «дзвіночком» для тих, хто розуміє, що українську модель фасадної демократії слід змінювати, не чекаючи офіційного старту президентської, а особливо парламентської кампанії – 2019 р, з огляду на те, що в Україні декларується існування парламентсько-президентська республіка. Про прикру практику імітаційної демократії докладніше будемо говорити в наступних матеріалах.

Локальне
Ще тиждень тому, коли готувався дебют цього проекту, найбільш резонансним видавалося повідомлення депутата Бібрської міської ради Перемишлянського району Оксани Довгаль про припинення співпраці із політичною партією «Об’єднання «Самопоміч» на виборах до Бібрської обʼєднаної територіальної громади 23 грудня 2018 року через включення до виборчого списку нібито колишніх активістів Партії регіонів, яке активно поширили конкуренти медіа-холдингу дружини мера Львова Андрія Садового Катерини Кіт-Садової (http://vgolos.com.ua/news/deputaty-vyjshly-iz-samopomochi-bo-do-partijnogo-spysku-pochaly-doluchaty-kryminalnykiv-regionaliv_885868.html ; https://lviv.depo.ua/ukr/lviv/sadovogo-pokidayut-partiyci-20181129877839 ) .
Не буду вдаватися в конспірологічні версії, акцентувати на темі «реваншу папєрєдніков» (адже, не секрет, що наприклад, у Верховній Раді України колишні «регіонали», особливо із депутатських груп «Воля народу» та «Відродження» цементують своїми голосуваннями законопроекти урядової коаліції (БПП-НФ), котра немає у своєму складу необхідної більшості в 226 депутатів вже 3 рік!) чи на природній реакції керівництва «Самопомочі».
Хотів би ж окремо підняти тему «франшизи» (для зацікавлених), але франшизи політичної. Дозволю собі спрогнозувати, що подія, про яку йде мова, й інші з цього самого інформаційного ряду, стануть одним з основних політичних трендів на місцевому рівні. Справа не стільки в «Самопомочі», скільки в наслідках того, явища, що напередодні й в перебігу місцевих виборів 2015 року бренди рейтингових партій стали інструментом отого франчайзингу, попри те, що за своєю природою й призначенням політична партія, то аж як ніяк не успішна торгова марка супермаркету чи піцерії. Зараз же відповідні політико-бізнесові конфлікти тільки розгоратимуться, про що доведеться згадувати в наступних сторінках.
Згадувати, принаймі до чергових місцевих виборів у жовтні 2020 року, доведеться й про події, які відбулися на останній сесії Золочівської районної ради 7 грудня 2018 р. Інформаційний портал «Золочів.нет» оперативно надав, та й думаю у найближчі дні надасть, якщо звичайно звернуться інші учасники того засідання, можливість висловитися очільнику районної «Свободи» Андрієві Леськіву, якого більшість депутатів звільнили з посади заступника голови ради, його прихильникам.
У цьому звʼязку, не можу не згадати оголошену на «Золочів.нет», головою Перемишлянської РО партії «Громадянська позиція» заяву Львівської обласної організації партії Анатолія Гриценка, бо, щиро не розумію, чому цього не зробили львівські очільники цієї структури особисто, якщо, звичайно, не йдеться про зміну власника «франшизи», а для втаємничених в золочівську політику, обіцяю незабаром поділитися інформацією про цілі локальні політико-бізнесові «холдинги».
З огляду на те, що не є членом жодної політичної партії та особисто не знайомий із переважною більшістю учасників вчорашніх баталій районного масштабу дозволю висловити свою, не найбільш субʼєктивну точку:
по-перше, якщо відкинути емоції, очевидні процедурні та з точки зору трудового законодавства, суперечливі моменти, згадане вище гасло «реваншу регіоналів» чи далеко неполіткоректний термін «злучка», то те, що трапилося вчора стало можливо й для когось несподіваним, але цілком логічним наслідком результатів виборів 2015 р., коли в багатьох містах та районах, де виходячи із особливостей відповідного законодавства та згаданої вище «політичної франшизи» сформувалися й будуть переформатовуватися (про причини чого далі) депутатські коаліції із 5-8 партій, які за своєю природою не є стійкими;
по-друге, відповідь на те, чому саме зараз чи в найближчі місяці, таке явище набере масового характеру, варто шукати в прогнозованих (виходячи із сьогоднішніх електоральних вподобань українців) результатах президентських виборів-2019 та особливо виборів до Верховної Ради України в жовтні наступного року;
по-третє, вказані переформатування є та будуть й надалі зумовлені активізацією процесів децентралізації та наступними виборами до новоутворених ОТГ особливо;
по-четверте, не можу сприймати як раціональний аргумент позицію про усунення, в конкретно золочівському контексті, «опозиції» (як вказується в заяві РО ВО «Свобода»), бо ні в даному випадку, ні в більшості інших, поняття політичної опозиційності на місцевому рівні є доволі умовним;
по-пʼяте, закиди у співпраці із колишніми регіоналами мали б підкріплюватися конкретними фактами й прізвищами, а, ще краще, для обʼєктивності, пригадати, як, то так трапилося, що в 2010-початку 2014 року саме ця «опозиційна» «Свобода» обіймала керівні посади в районному й міському представницькому органах, поруч із представниками вже згаданої ПР та її локального клона Партії правозахисту?
по-шосте, висловившись за зміни у керівництві районної ради нова депутатська більшість безумовно мала таке право, але й має усвідомлювати, що представники достатньо чисельної, добре організованої та керованої фракції ВО «Свобода» (маємо це визнати, навіть, якщо й не є її симпатиками) змушені будуть відповідним чином діяти, що зовсім не додаватиме конструктиву, особливо у вирішенні соціально-економічних питань, роботі райради та, відверто кажучи, не позаздриш голові Золочівської РДА Володимиру Недзельському (хоча й не належу до прибічників БПП), який відповідає за становище в Золочівському районі загалом;
по-сьоме (щоб не втомлювати читачів, на разі), спроба аналізу вказаних подій та процесів дозволяють з оптимізмом дивитися на політичний розвиток рідного району та міста, особливо в тому, що вже відчувається запит на нові сили та лідерів та тут не можу не відзначити позитивний приклад Української галицької партії, прогнозовану появу дієвого осередку «Національного корпусу» чи трансформацію у політичну партію організації «ЄвроАвтоСила» та її союзників із новоствореного Комітету політичної дії «Сила виборців».

Все тільки починається!

Заохочую до дискусії на порталі «Золочів.нет» та на сторінках у мережі Фейсбук!
Додатково: ел. пошта: Politrezonans@gmail.com

Ведучий рубрики професор,
доктор політичних наук,
Василь Гулай

Залишити відповідь