ПОЕЗІЯ БАРВИСТОЇ НИТКИ

Уздовж річки Пістинька на 9 кілометрів простяглось автентичне гуцульське село Шешори. А от ушир ви пройдете його буквально за 20 хвилин. Село розташоване серед стін зеленого густого прадавнього лісу, у самому серці гір. Взагалі цивілізація не оминула його, але й не зіпсувала. Якщо ви там були, то неодмінно збережете приємні враження від водоспадів, туристичної бази, зимою – гірськолижного витягу, та й, взагалі, від  цього мальовничого краю впродовж життя. А от Марії Василівні  Вільчинській поталанило народитись у цій чудовій місцині. З дитинства захоплювалась вишивкою і малюванням. Та де там захоплювалась, – жила цим кольоровим дивом. Як сама говорить, у вишивці її життя.

– Про те, що можу не вишивати ніколи не думала. У нашому селі майже у кожній хаті – незвичайної краси вишивки. Вишивають все – скатертини, серветки, рушники, чоловічі  і жіночі сорочки… А ви коли-небудь були на весіллі у нашій місцевості? У нас весілля святкують два дні і в другий день усі приходять тільки у вишиванках. Це неймовірне різнобарв’я кольорів, узорів, технік.

Ваша вишивка, я б сказала, як робота ювеліра, витончена, пророблена до найменших деталей. Ви строго дотримуєтесь саме традицій Вашого краю чи  все таки запозичуєте в інших регіонів?

– Я б сказала, що я творчо інтерпретую. Прикарпатська вишивка базується на поєднанні темно-червоних, чорного кольорів, відтінків оранжевого і зеленого.  Це хрестик, стебнівка, гладь. Приїжджаю у Шешори, а там такий матеріал для натхнення. Тут же в уяві промальовую нові зразки. Для мене це, як для когось поезія, – у вишивці я відпочиваю, в ній я черпаю натхнення, нею я живу.  Ось гляньте яка в мене є краса. (Демонструє вишиту картину.) Я її назвала «Куточок моєї рідної землі». Тут зобразила все те, що хвилює серце, за чим сумую.

Зараз Ви вишиваєте не тільки для себе. Ви одягнули у вишиванки більшість жителів нашого району.  Що підштовхнуло Вас до того, щоб відкрити власну крамничку з вишивкою у Золочеві?

– Напевне, перше це те, що за фахом (я архітектор) не працюю. Та й у нашому місті такої крамнички не було. От і подумала: а чому б не спробувати?. Адже я можу вишивати не лише для себе, а й для інших. Спочатку вишивала сама, мама допомагала. Вона  і зараз мені дуже допомагає. Згодом почала брати вишивки у своїх односельчан. Ціни намагаюсь ставити помірні, бо розумію, що робота роботою, а в Золочеві не мають люди аж таких статків.

Дуже приємно, коли покупці з вдячністю відгукуються про вишиванки. Інколи просять фотографії, адже часто пересилають вироби за кордон, де наші заробітчани чи мешканці з українським корінням вдягають вишиті блузи до Божого храму. А ще приємно. Що така традиція відродилась і в Золочеві. Учні на урочистості одягнені в українському вбранні, також часто можна побачити на святкуваннях, фестивалях високо посадовців у вишиванках. А як радіє серце, що це мої вироби!

Спілкування із Марією Василівною виявилось напрочуд цікавим. Так само як і її творчість. Саме так творчість, бо кожного дня, кожної миті вона творить неперевершене диво, яке притаманне нашому народу – вишивку. У її шедеврах викристалізовуються чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колоритне рішення. Майстриня перефразовує узори, створюючи співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції. Саме це вона мала на увазі, коли говорила про творчу інтерпретацію. Світ асоціативних уявлень Марії Вільчинської розкривається у її роботах і хрестиком лягає на полотно. А в кожному хрестику закладена  своя символіка, своя добра, сонячна енергетика успадкована від попередніх поколінь.

Добра Вам і радості, Маріє Василівно. А ще нових цікавих візерунків.

Леся ГОРГОТА