Інтерв’ю з заступником директора з наукової роботи Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Андрієм Филипчуком
Пане Андрію, відносно недавно було створено Історико-культурний заповідник «Давній Пліснеськ». Статус Заповідника, це й статус території, яка охороняється державою. Що, властиво, тут такого є, що це потрібно охороняти?
Почну з того, що Пліснеський археологічний комплекс – це унікальна сукупність пам’яток, насамперед середньовічного періоду. Тут простежується генетична тяглість старожитностей з VІІ по ХІІІ ст. Усі пам’ятки комплексу мають неабияке значення для вивчення історії нашого народу, для розуміння тих процесів, які призвели до формування українського народу, його культури і в кінцевому результаті увінчались теперішньою українською Незалежністю. Відважусь сказати, Пліснесько дає ключ до розуміння складних процесів найбільш раннього слов’янського державотворення на землях Галичини.
На щастя для нас, цей еталонний комплекс пам’яток є надзвичайно добре збереженим. Основна цьому причина – це відсутність потужної руйнації місцевих старожитностей у добу середньовіччя, практична відсутність на сьогодні масової забудови нинішнього хутора Пліснеська (південна окраїна с. Підгірці), а зрештою, й державна політика у сфері охорони історико-культурної спадщини – Пліснеське городище перебуває під охороною держави ще з 1965 р.
Пліснеський археологічний комплекс репрезентований п’ятьма основними складовими. Кожна зі складових має свою топографію, структуру та місце у тогочасній системі заселення на мікро- і мезорівні.
По-перше, мова йде за унікальне культове місце кін. VІІ–Х ст. Унікальне це місце є не тільки тим, що тут у 2009 р. керівник Пліснеської експедиції, директор Інституту археології ЛНУ ім. І. Франка Михайло Филипчук виявив рештки кам’яного поганського храму (це вже саме по собі є щасливим випадком у слов’янській археології, подібні храми маловідомі, покищо, у слов’янському світі), але й тим, що зверху над слов’янськими сакральними старожитностями в др. пол. ХІІ ст. було збудовано християнську церкву (!). За легендою, це відбулося у 1180 р. Фундаторкою цієї церкви була нібито княжна Олена, дочка Белзького князя Всеволода. Це один із найстарших християнських храмів Галичини. До речі, в науковому середовищі побутувала думка про те, що Успенський собор в Крилосі подібним чином був споруджений на місці попереднього поганського святилища.
Що саме ви маєте на увазі?
Бачите, візантійські місіонери, наскільки нам відомо, ніколи не будували християнських церков на місці поганських культових центрів. Побудова християнських храмів на місці поганських святилищ, чи перетворення поганських храмів у християнські церкви – це скоріше практика католицьких місіонерів, яка походить від розпоряджень папи Григорія Великого. Усе це під новим кутом зору дозволяє поглянути на процеси християнізації Галичини, що має величезне значення для розуміння коренів культури нашого народу, його християнської спадщини. Додам, що християнська церква в Олененому парку дає східно християнський, а не латинський матеріал. Це також багато про що говорить.
Які ще старожитності входять до складу Пліснеського археологічного комплексу?
Друга складова комплексу – це унікальне слов’янське городище ІХ–Х ст. Дослідженнями Михайла Филипчука, вдалося встановити, що місто цього часу постало на основі сакрального язичницького осередку VІІ–Х ст., про який мова йшла вище. Назва Пліснеськ, очевидно, походить від загальнослов’янського «плесо» – «стоячі води», «озеро». В час свого розквіту площа Пліснеська сягала близько 450 га. Це доволі багато. До прикладу, укріплена площа синхронного Києва в кін. Х ст. становила близько 10 га. Однак, нічого дивного тут не має. Пліснеське городище характеризувалося полісною моделлю – моделлю свого роду міста-держави, на кшталт грецьких полісів. Воно складалося з високої та низької частин, по периметру було оточене складною системою зовнішніх ліній захисту, а саме високе плато Пліснеська було перерізане 7 внутрішніми оборонними рубежами. За складністю й потужністю збереженої системи оборони городище не мало рівних серед тогочасних слов’янських міст Східної Європи.
На мою думку, результати досліджень слов’янського городища в останні 26 р. є надзвичайно важливими для української історичної та археологічної наук. Адже тепер, оперуючи матеріалами таких еталонних городищ як Пліснеськ та Галич, ми можемо сміливо стверджувати, що державотворчі процеси у нашому регіоні – регіоні Галичини, мали місце задовго до включення цих земель до Київської Русі (992 (993 р.) – як результат походу Володимира Святославовича на хорватів). Ця теза, висловлена й напрацьована Михайлом Филипчуком, доказує, що державотворчі процеси у нас йшли з середини. До приходу київського князя ми мали своє державне чи протодержавне утворення. Інша річ, що ці державотворчі процеси були передчасно перервані Києворуською імперією.
Через сто років опісля спалення слов’янського городища на його місці постало вже давньоруське місто ХІІ–ХІІІ ст. Це – третя базова пам’ятка археологічного комплексу. Зазначене городище двічі згадується в літописах під 1188 і 1233 рр. та раз у шедеврі давньоукраїнської літератури – «Слові о полку Ігоревім» (1187 р.). Воно мало типову бургівську структуру (феодальний град-бург і неукріплений Посад) й відігравало важливу роль на північних окраїнах Галицької держави. На теренах давньоруського міста та поза межами його укріплень в останні кілька десять років було відкрито безліч християнських захоронень та церков. Це свідчить про особливе духовне значення Пліснеська для наших уже християнізованих пращурів. Найбільш ранні християнські сакральні старожитності тут сягали ще пер. пол. – сер. ХІІ ст.
До того часу в ХІ ст. на теренах Пліснеська (у його північній частині) функціонував курганний могильник, що первісно належав варязькій дружині київських князів, а пізніше – їхнім слов’янізованим нащадкам. Раніше цей могильник, між іншим, четверта складова археологічного комплексу, налічував близько 300 курганів. Нині збереглася половина з того. Найраніші захоронення на цьому некрополі представлені підкурганними кремаціями, які з часом були замінені на тілопокладення у ямах під насипами. На думку багатьох вчених, ці процеси слід пов’язувати саме з поширенням християнства.
Не можливо обійти увагою п’яту складову комплексу: старожитності ХІІ–ХVІІІ ст. Підгорецького («здавна іменованого Пліснеського») монастиря. Лік своєї історії, як ми вже вказували, монастир відводить від церкви др. пол. ХІІ ст., закладеної княжною Оленою на території давньослов’янського поганського святилища.
Окремо хочу зазначити, що слов’янське й давньоруське городище, а також курганний могильник від 2009 р. узагалі вважаються археологічними пам’ятками національного значення!
Ось чому старожитності Пліснеська таки вартують належної до себе уваги…
Дякую за роз’яснення. Що ж вдалося Заповіднику зробити за короткий час свого існування?
Ви знаєте, реального часу, протягом якого існує Заповідник – справді мало. Як юридична особа ми функціонуємо лише з кінця листопада минулого року. Було багато бюрократичної біганини. Вона забирала і ще продовжує забирати чимало часу. Адже будучи новоствореною установою ми були змушені розробити низку положень та напрацювати нормативну базу для нормального функціонування Заповідника… Трохи поменшало такого роду роботи з початку цього року. Відтак, набравши штат співробітників та визначивши базові напрямки роботи у відповідності до концепції розвитку установи, ми приступили до реалізації давньої мети.
Насамперед скажу, що приоритетною залишається робота в галузі пам’яткоохоронної справи. Для її реалізації ми встановлювали контакти та проводили низку робочих візитів до органів місцевого самоврядування, Підгорецького монастиря. Там узгоджували дії по охороні комплексу, упорядкуванні його території, вивезенні сміття з території курганного могильника тощо.
Тобто, папери і прибирання сміття?
Не тільки… Нам вдалося призупинити кілька спроб самовільного руйнування пам’ятки та відлякати чорних археологів. Вдалося також упорядкувати територію курганного могильника, провести рекультивацію в окремих його ділянках, яка була започаткована ще Михайлом Филипчуком.
Але, я вважаю, що бажаний результат отримується тоді, коли робота йде у різних напрямках. Звичайно, це потребує чіткого розпланування праці й великих зусиль. Доволі важливо, зокрема, що за півроку у плані культурно-просвітницької діяльності вдалося дати кілька інтерв’ю інформаційним порталам та радіо, зняти, у співпраці із Золочів.нетом та Католицьким Оглядачем промоційний відеоролик про Пліснеськ і викласти його в інтернет.
Вдалося також популяризувати цьогорічні розкопки на Пліснеську по низці місцевих телеканалів, а також по «24 каналі».
Окрім іншого ми створили спільноту у «facebook» (www.facebook.com/plisnesko) де активно викладаються новини та здобутки Заповідника. Довелося дещо прикластися й до Вікіпедії, де сформовано нові сторінки «Пліснеський археологічний комплекс» та «Історико-культурний заповідник «Давній Пліснеськ».
У цьому контексті мушу згадати й за науково-популяризаційну роботу. Останнім часом ми видали та розповсюдили серію буклетів на тематику археології й історії Пліснеських старожитностей («Пліснеський археологічний комплекс», «Язичницьке культове місце давніх слов’ян у Пліснеську», «Підгорецький Василіанський монастир Благовіщення Пречистої Діви Марії»).
Ми також стараємося налагоджувати співпрацю з громадськістю та з закордонними організаціями, а також і з Церквою.
Наразі ми проводимо спільну популяризаційну діяльність з церковними та громадськими організаціями, зокрема з Товариством християнського життя «Воїни Христа Царя», громадською організацією «Novi pogledi» з Хорватії, громадською організацією «Варта Руху», в результаті чого вдалося напрацювати матеріали для монтажу короткометражного українсько-хорватського фільму про Пліснеськ. Напрацьовуються й матеріали для повнометражного науково-популярного фільму, де основні інтерв’ю давав ще батько.
Особливо хочу відзначити приватний візит Архиєпископа і митрополита Львівського владики Ігоря Возьняка. Для нас це була велика честь вітати митрополита в нас на Пліснеську. Митрополит Ігор виявив жваве зацікавлення нашою працею і знахідками. Він високо оцінив важливість пам’ятки та її належного збереження для добра майбутніх поколінь українців. Митрополит, дійсно здивував нас непідробним інтересом до археологічної та культурно-історичної спадщини нашого народу і Церкви та вболіванням за їхнє подальше збереження, як важливого джерела знань про історію української Церкви і народу.
Виглядає, що на те, що Заповіднику вдалося налагодити доволі розгалужену низку контактів, співпрацю, а сама популяризаторська діяльність розпочалася доволі активно. Але прошу Вас кілька слів про саме наукове вивчення Пліснеська. Окрім цього, перепрошую за можливу нетактовність, але зовсім недавно не тільки Пліснеськ, але й уся українська археологія несподівано втратила великого дослідника і охоронця Пліснеська вашого батька – Михайла Филипчука, просив би Вас кілька слів про роль п. Михайла у вивчені та збереженні Пліснеського археологічного комплексу.
Так, ми справді зазнали непоправної втрати. Це передусім втрата для сім’ї, це велика втрата й для мене особисто, для усіх учнів, друзів батька, для колективу Заповідника. Батько відійшов зовсім неочікувано. Він був сповнений планів та задумок, ще стільки всього прагнув здійснити у цьому житті. Очевидно, Бог розпорядився інакше.
Батькові справді вдалося вимурувати щось більше ніж фундаменти для вивчення Пліснеська. І хоча початки польових студій місцевих старожитностей сягають ще 1810 р., саме дослідження останньої чверті століття під керівництвом Михайла Андрійовича носили істинний фундаментальний характер.
Правда, першим ділом батько упорядковував територію Пліснеська. Він регулярно прибирав від сміття найбільш важливі ділянки комплексу, зокрема курганний могильник. Також великої уваги приділяв рекультивації не закиданих розкопок своїх попередників, що часто називав «вирівнюванням місячного ландшафту». Потім, він приступив власне до фундаментального вивчення Пліснеських старожитностей. Йому вдалося розчленувати слов’янський та давньоруський періоди розвитку давнього міста, визначити та вивчити полісну модель давньослов’янського й бургівську модель давньоруського городищ, дослідити практично усі лінії захисту, відкрити два слов’янські некрополі ІХ–Х ст. та слов’янський крематорій того ж часу, зафіксувати й вивчити кілька фундаментів церковних середньовічних споруд та християнських некрополів, дослідити давньоруський курганний могильник ХІ ст., відкрити й практично на всій площі розкопати унікальний давньослов’янський культовий центр VІІ–Х ст., дослідити численну житлову й господарську забудову ІХ–ХІІІ ст., зафіксувати ремісничі осередки на городищі… І не тільки…
Хотів би уточнити, яке практичне значення досліджень під керівництвом Михайла Филипчука?
Найголовніше, що завдяки наполегливій праці, батькові вдалося відтворити картину життя на Пліснеському археологічному комплексі. В основі його інтерпретацій лежить потужна джерельна база, нагромаджена роками польових студій, а також передові теоретико-методологічні прийоми до формування першої. Окрім іншого, розкопки на Пліснеську спричинилися до суттєвого внеску у розроблення періодизації та хронології наших старожитностей VІІ–ХІІІ ст., по новому відкрили нам очі на перебіг державотворчих процесів у Прикарпатті в період ІХ–Х ст.
Просив би кілька слів і про колектив Заповідника «Давній Пліснеськ».
Можу сказати, я був свідком формування цього колективу. Ще учнем у 2003 р. я взяв участь у батькових роботах на Пліснеську разом з моїм колегою – директором Заповідника Володимиром Шелепом. З тих пір ми з Володимиром щороку працюємо на пам’ятках комплексу.
З 2007 р. Михайло Андрійович «заставляв» нас працювати уже лаборантами, вести окремі розкопи самостійно. Він вважав, що фахівцями слід ставати у саме у такий спосіб. Ви знаєте, що цікаво, батько завжди давав нам та нашим колегам – батьковим студентам та аспірантам, матеріали з Пліснеська для написання курсових, бакалаврських, дипломних робіт, статей та й для виступів на конференціях. Він ніколи й нікому не жалів здобутої, часто важким і виснажливим трудом, інформації. За це його дуже любили.
Та, як на мене, можливо найголовніша заслуга батька полягала у тому, що таким чином він формував команду молодих фахівців, членів Пліснеської археологічної експедиції, що нині працюють у Заповіднику. Михайло Андрійович виховав не одне покоління дослідників.
У літку 2015 р. як асистент кафедри історії середніх віків та візантиністки ЛНУ ім. І. Франка, я вперше паралельно з батьком працював у північній частині Пліснеського комплексу (до того часу окрім «пліснеського досвіду» та досвіду з низки інших експедицій проводив ще власні пошукування: у 2012 р. мені довелося самостійно організовувати обстеження та розвідкові експедиції у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях.). Так ось, минулого року ми розкопували один з курганів на могильнику в ур. «Поруби» та місцеву зовнішню лінію захисту, вивчили також й першу внутрішню лінію оборони. Здобута інформація, насамперед, підтвердила напрацювання батька щодо історичного розвитку Пліснеська, та й була цікавою особисто для мене. Окрім різного роду відомостей про конструкцію та хронологію виявлених об’єктів, цікаво було відкрити та дослідити одне з найбільш ранніх християнських поховань – у підніжжі першої лінії оборони (могила поч. ХІІ ст. – датувалася срібним S-видним скроневим кільцем).
Цьогоріч у липні я очолював археологічну експедицію вже від Заповідника. Батько керував експедицією Інституту археології ЛНУ ім. І. Франка на культовому давньослов’янському центрі, а ми – вивчали останню недосліджену лінію захисту (№ 2), а також курганний могильник. Під час розкопок оборонної лінії пощастило натрапити на рештки ремісничого гончарного осередку кін. ІХ – поч. Х ст, християнського некрополя ХІІ–ХІІІ ст., а на курганному могильнику ми відкрили кенотаф – фактично «пусте» поховання кін. ХІ – поч. ХІІ ст.
Перепрошую. Але ми ще не торкнулися однієї важливої теми. Адже вивчення пам’яток це не тільки польова археологія…
Так. Наукова робота у Заповіднику не обмежується «польовою» справою… У науковій сфері колектив установи на чолі з Володимиром Шелепом зініціював та спільно Інститутом народознавства НАН України, Інститутом археології ЛНУ ім. І. Франка провів науковий семінар «Пліснеський археологічний комплекс: стан та перспективи дослідження» (15.04.16.), за результатами якого ми видали друком тези доповідей; спільно з хімічним факультетом ЛНУ ім. І. Франка провели науковий семінар присвячений міждисциплінарному вивченню окремих рухомих матеріалів з культового місця VІІ–Х ст. (06.05.16.); спільно з Центром наукових досліджень давньої української літератури «Інститут Слова» та Інститутом археології ЛНУ ім. І. Франка (01.06.16) провели ще й науковий семінар «Літописний Пліснеськ та «Слово о полку Ігоревім…»: вибрані питання». Наразі збираємо до друку матеріали останніх двох семінарів.
Підготували ми й науковий збірник праць на пошану батька. Він найближчим часом має вийти друком. 3/4 його змісту складають напрацювання співробітників Заповідника. Наукові працівники «Давнього Пліснеська» взяли участь у формуванні фахових наукових видань, таких як «Вісник Інституту археології», «АДУ» тощо, а також участь у низці наукових конференцій.
Важливим, як на мене здобутком, було опрацювання нашими співробітниками архівних фондів, зокрема ЦДІА у м. Львові, де міститься інформація про старожитності Пліснеська й історію Підгорецького монастиря.
Чи можу Вас запитати, якими є подальші плани Заповідника на чолі з директором Володимиром Шелепом?
Звичайно. Тут секретів немає. Ми, тобто колектив Заповідника, з директором вважаємо, що з наступного року слід приступати до реалізації проекту створення на Пліснеську археологічного парку під відкритим небом. Наразі є розробленою «Концепція археологічного скансену історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ»; розроблені екскурсії по Заповіднику та Підгорецькому монастирю. З належним фінансування, адже як ви здогадуєтеся, спорудження археологічного парку потребує належних коштів, ми постараємося втілити у життя вищезазначене. З Божою допомогою вдасться запустити й цей вектор роботи Заповідника.
Дякую за цікаву розмову!
Навзаєм!
Можливо Ви щось би ще хотіли додати?
Від свого імені та від імені директора Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Володимира Шелепа, хочу висловити подяку усім структурам та колегам, які нас підтримують. Окремо і акцентовано хочу подякувати Церкві, яка у кращих традиціях давнини щиро переймається долею історико-культурної спадщини нашого народу!
Спеціально для Золочів.нет і Католицького Оглядача розмову провадив о. Орест Дмитро Вільчинський
