Підлисся

Село Підлисся, що мальовниче розкинулось біля підніжжя Білої Гори, – батьківщина українського поета М.Шашкевича (1811-1843), який увійшов в історію ук­раїнської культури як духовний просвітитель, натхнен­ник національного пробудження Галичини.

6 листопада 1811 року в сім’ї священика народився видатний культурно-громадський діяч, письменник-демократ і зачинатель нової української літератури на західноукраїнських землях. Маркіян Шашкевич разом із друзями-однодумцями Іваном Вагилевичем і Яковом Головацьким організували гурток “Руська Трійця”, який повів боротьбу за збереження української мови, відстояв українську абетку і фонетичний правопис. Року 1837 видав першу в Західній Україні книжку українською мовою – альманах “Русалка Дністровая”, уклав першу українську читанку. Рік виходу альманаху – визначна віха в історії української літератури.

Русалка дністрова

Альманах “Русалка Дністровая” в експозиції музею у с.Підлисся

Помер М. Шашкевич 07.06.1843 р. і похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Із нагоди 175-ої річниці від дня народження поета у с. Підлисся відкрито музей-садибу М. Шашкевича. У святі взяло участь чимало гостей, серед них Олесь Гончар і Дмитро Павличко. Вони посадили біля музею тополю. Росте вона і нині, набирається сили української землі.

Музей-садиба М.Шашкевича

Музей-садиба Маркіяна Шашкевича – куточок ма­льовничої підлисецької природи з хатою і господарсь­кими будівлями, із залишком саду, криницею та розлогими старезними дубами, які оспівав поет. Посеред двору на високому п’єдесталі – погруддя Маркіяна Шашкеви­ча, який ніби зустрічає відвідувачів…

Погруддя Маркіяна Шашкевича

Будівлі садиби (ха­та, стодола, шпихлір) відновлено на основі архівних і літературних джерел та аналогів типових садиб першої половини XIX ст. Експозицію музею створили праців­ники Львівської галереї мистецтв, де використали мемо­ріальні речі, рукописи і видання творів М. Шашкевича, тогочасні книжки, часописи, предмети побуту, що пода­рували вчені, письменники, колекціонери.

Експозицію розгорнуто у чотирьох кімнатах. У двох виставлено експонати, що розповідають про життя і творчість М. Шашкевича, а в двох інших – відтворено західноукраїнський побут першої половини XIX ст., ство­рено умови, у яких минало дитинство славного галича­нина.

Дерев’яний храм Преображення Господнього (1735р.) у с.Підлисся, пам’ятка архітектури

Земля Золочівського краю вабить і зачаровує мальовничими пейзажами віковічних лісів.

Року 1911 з нагоди 100-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича на Білій Горі у с. Підлисся, на кошти, що зібрав народ, було встановлено величний пам’ятник у вигляді хреста на масивному гранітному постаменті.

Із висоти Білої гори на Золочівщині відкривається чудовий краєвид Золочівської землі. Звідси на захід здіймаєтьсь величний замок князя Лева, а на схід ведуть шляхи до Золотоверхого Києва, на північ розкинуті Надбужанські низини та простори Волині, а на південь – синіють лісисті Карпати.

Літературно-мистецьке свято на Білій горі 2005 року

Висота пам’ятника становить 25 м. Він символізує праг­нення до сонця, правди, освіти, культури, прогресу. Від­тоді, традиційно, щороку влітку відбувався багатолюд­ний похід на Білу Гору, щоб вшанувати Будителя Га­лицької землі. Останнє Маркіянове свято відбулося 14 вересня 1941 року. Влаштувало його товариство ім. М.Шашкевича у Золочеві під керівництвом адвоката Теодора Ваньо.

Був в історії Золочівщини і такий період, що до Маркіянового хреста неможливо було доступити через кор­дони міліції були навіть спроби його зруйнувати за допомогою тракторів, але не вдалося.

Від часу проголошення незалежності України відно­вилось паломництво на Білу Гору; яка стала другим Каневом, місцем традиційних прощ. Щороку в першу не­ділю серпня сюди приїжджають та приходять тисячі і тисячі людей, щоб віддати шану нашому великому зем­лякові Маркіянові Шашкевичу.

Шуми, вітре, шуми, буйний,
На ліси, на гори,
Мою журну неси думку
На підлиські двори.

Там спочинеш, моя думко,
В зеленій соснині,
Журбу збудеш, потішишся
У лихій годині.

Там ти скаже дуб старенький
І єдин, і другий,
Як там жив-єм ще маленький
Без журби, без туги.

Там ти скаже та соснина
Й всяка деревина,
Як там грало серце моє,
Світала година.

У садочку соловійчик
Щебетав пісеньки,
Розвивав ми пісеньками
Літа молоденькі.

Там колодязь студененький,
А дуб воду тягне;
Не так щастя, як той води
Моя душа багне.

Підлисецька горо біла!
Як тебе не бачу,
Так ми тяжко, так ми сумно,
Що трохи не плачу.

Веселая сторононько!
До серця-сь припала,
Душа тебе, як милого
Мила забажала.

Там-то любо, там солодко,
Весело і мило!
З миленькою у любощах
Вік би ся прожило!