Село Підлисся, що мальовниче розкинулось біля підніжжя Білої Гори, – батьківщина українського поета М.Шашкевича (1811-1843), який увійшов в історію української культури як духовний просвітитель, натхненник національного пробудження Галичини.
6 листопада 1811 року в сім’ї священика народився видатний культурно-громадський діяч, письменник-демократ і зачинатель нової української літератури на західноукраїнських землях. Маркіян Шашкевич разом із друзями-однодумцями Іваном Вагилевичем і Яковом Головацьким організували гурток “Руська Трійця”, який повів боротьбу за збереження української мови, відстояв українську абетку і фонетичний правопис. Року 1837 видав першу в Західній Україні книжку українською мовою – альманах “Русалка Дністровая”, уклав першу українську читанку. Рік виходу альманаху – визначна віха в історії української літератури.
Альманах “Русалка Дністровая” в експозиції музею у с.Підлисся
Помер М. Шашкевич 07.06.1843 р. і похований у Львові на Личаківському цвинтарі.
Із нагоди 175-ої річниці від дня народження поета у с. Підлисся відкрито музей-садибу М. Шашкевича. У святі взяло участь чимало гостей, серед них Олесь Гончар і Дмитро Павличко. Вони посадили біля музею тополю. Росте вона і нині, набирається сили української землі.
Музей-садиба Маркіяна Шашкевича – куточок мальовничої підлисецької природи з хатою і господарськими будівлями, із залишком саду, криницею та розлогими старезними дубами, які оспівав поет. Посеред двору на високому п’єдесталі – погруддя Маркіяна Шашкевича, який ніби зустрічає відвідувачів…
Погруддя Маркіяна Шашкевича
Будівлі садиби (хата, стодола, шпихлір) відновлено на основі архівних і літературних джерел та аналогів типових садиб першої половини XIX ст. Експозицію музею створили працівники Львівської галереї мистецтв, де використали меморіальні речі, рукописи і видання творів М. Шашкевича, тогочасні книжки, часописи, предмети побуту, що подарували вчені, письменники, колекціонери.
Експозицію розгорнуто у чотирьох кімнатах. У двох виставлено експонати, що розповідають про життя і творчість М. Шашкевича, а в двох інших – відтворено західноукраїнський побут першої половини XIX ст., створено умови, у яких минало дитинство славного галичанина.
Дерев’яний храм Преображення Господнього (1735р.) у с.Підлисся, пам’ятка архітектури
Земля Золочівського краю вабить і зачаровує мальовничими пейзажами віковічних лісів.
Року 1911 з нагоди 100-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича на Білій Горі у с. Підлисся, на кошти, що зібрав народ, було встановлено величний пам’ятник у вигляді хреста на масивному гранітному постаменті.
Із висоти Білої гори на Золочівщині відкривається чудовий краєвид Золочівської землі. Звідси на захід здіймаєтьсь величний замок князя Лева, а на схід ведуть шляхи до Золотоверхого Києва, на північ розкинуті Надбужанські низини та простори Волині, а на південь – синіють лісисті Карпати.
Літературно-мистецьке свято на Білій горі 2005 року
Висота пам’ятника становить 25 м. Він символізує прагнення до сонця, правди, освіти, культури, прогресу. Відтоді, традиційно, щороку влітку відбувався багатолюдний похід на Білу Гору, щоб вшанувати Будителя Галицької землі. Останнє Маркіянове свято відбулося 14 вересня 1941 року. Влаштувало його товариство ім. М.Шашкевича у Золочеві під керівництвом адвоката Теодора Ваньо.
Був в історії Золочівщини і такий період, що до Маркіянового хреста неможливо було доступити через кордони міліції були навіть спроби його зруйнувати за допомогою тракторів, але не вдалося.
На ліси, на гори,
Мою журну неси думку
На підлиські двори.
Там спочинеш, моя думко,
В зеленій соснині,
Журбу збудеш, потішишся
У лихій годині.
Там ти скаже дуб старенький
І єдин, і другий,
Як там жив-єм ще маленький
Без журби, без туги.
Там ти скаже та соснина
Й всяка деревина,
Як там грало серце моє,
Світала година.
У садочку соловійчик
Щебетав пісеньки,
Розвивав ми пісеньками
Літа молоденькі.
Там колодязь студененький,
А дуб воду тягне;
Не так щастя, як той води
Моя душа багне.
Підлисецька горо біла!
Як тебе не бачу,
Так ми тяжко, так ми сумно,
Що трохи не плачу.
Веселая сторононько!
До серця-сь припала,
Душа тебе, як милого
Мила забажала.
Там-то любо, там солодко,
Весело і мило!
З миленькою у любощах
Вік би ся прожило!