О слово рідне, орле скутий!
“Рідна мова – то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції…
Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок барви, – а цих відтінків кожна барва має тисячі”.
Василь Сухомлинський
«Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом… Вона з голосу тура, мисливських сурем, скрипу дерев’яного рала, стогону вола в борозні, рокоту комбайна – вся з колосся…Вона з блиску козацької шаблі і весла невільницького човна, як напнуті паруси волі, – вся змочена удовиною сльозою, повита дівочою тугою… Вона з першого радісного щебету немовлят, з потаємного шепоту і зітхань закоханих… Вся з тучі і грому, як з води й роси, – така українська мова. Ніжна і тендітна, а міцніша броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі – непорочність, цнота і чистота.» (Борис Харчук, із праці «Слово і народ»).
Чудові слова, неперевершені, як і все геніальне. Боляче, неймовірно боляче, усвідомлювати події останніх тижнів. Невже немає кому стати на захист нашої рідної мови? Здавалось би, маємо Закон України «Про мови», маємо Конституцію, які забезпечують функціонування української мови як державної. «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на вcій території України.»(Ст. 10 Конституції України).
Маємо і виконавчу та законодавчу владу. А також маємо і «народних обранців», котрі ще клялись служити Україні і українському народові, зараз, забувши усе, витсупають за введення в Україні другої державної мови, сіють серед українського населення сепаратиські настрої. У цивілізованому суспільстві за це карають законом, а в нас головні ініціатори розбрату мають недоторканість.
А як же любов до Батьківщини наших народних обранців? Вона ж неможлива без любові до рідної мови! Що ж виходить, рідною мовою окремих посадовців є суржик – не українська, та й російською важко назвати. І справа вже не у тому, чи знають вони правильне написання слова “мораторій” чи “професор”. Усе надто глибоко і тривожно. «Нещаслива і неправдива людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива праведна людина, що в радості й горі будує слово рідної землі. Нещасні, прокляті батько і мати , що сплоджують перевертнів; щасливий непереможний народ, що породжує своїх захисників і оборонців.» (Борис Харчук).
Любі друзі, бережімо нашу святиню, нашу рідну мову, котру Господь послав нам на благословення, а не на осквернення. Плекаймо і розвиваймо її у побуті й творчості, у будні і в святкові дні, у радості й горі. Не даймо сплюндрувати і знищити те, що дароване нам Богом! Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, – це людина без роду й племені.
Леся ГОРГОТА
