Вечірньою дорогою Василь повертався додому. Темна безліхтарна вулиця навіювала сум і моторошність. Після дощу було мокро. Василь раптом став черевиком у калюжу. Опустив очі, а у калюжі горіла зірка. „Як дивно, – подумав чоловік, – раніше ніколи не помічав у калюжах зірок, а сьогодні…”
Кожен крокує своєю дорогою . Ми ображаємо інших, мотивуючи свій вчинок тим, що нам теж зробили боляче. Наступаємо брудним черевиком на чиюсь зірку задля того, щоб нам було комфортніше. Намагаємося не помічати страждаючих у ті хвилини, коли у нашій душі святково й радісно.
Зайди у темну вуличку і широко розплющ очі, щоб бува не наступити на зірку. Трапляється усіляке – ця зірка може бути твоєю.
Катерина Тихонова
