На Стрітення Зима з Весною зустрічається…

У кожного місяця є свої  свята, себто такі, що найповніше освячують ту чи іншу пору року. Якщо січень  знаменний на сам перед трьома святами – Різдвом, Василем ( Новим роком) та Водохрещам, то лютий може похвалитися лише одним – Стрітенням, котре припадає на середину місяця – 15 лютого.

Свято це в Україні здавна шанувалось. Люди в цей день, як правило, не працювали, і уважно придивлялись до погоди, бо «Лютий до березня в гості приїжджає», щоб «На Стрітення зимі з весною зустрітися». Вважалося: хто з них в цей день переборе, такою й буде погода до початку березня. У народній уяві зима – це стара баба в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами, через дірки якої витинаються сиві пасма волосся. За плечима теліпається зморшкувата  на пів порожня торбина, в руках пощерблене горнятко, наповнене льодом. Саме такою Зима на Стрітення виходить навстріч Весна ( в деяких варіантах – Літу) – привабливій дівчині; в неї нова, помережена різнокольоровими узорами сорочка та зелена плахта, у руках – серп і жмут збіжжя. Перед тим як почати двобій, між ними відбувається така розмова:
Боже,  поможи тобі, Зимо! – звертається Весна.
Дай, Боже, здоров’я! – відповідає Зима.
Бач, Зимо, – дорікає Весна, – що я наробила і напрацювала, ти все поїла і попила!
Після такої прелюдії, як стверджує відомий переказ, між ними відбувається сутичка, яка триває протягом дня (за народним календарем Зима з Весною зустрічається ще раз – на Ганни, тобто 22 грудня, щоб також позмагатися між собою). Саме така зустріч і була покладена в основу народної назви свята – Стрітення чи Стрічення. У деяких місцевостях це свято мало й інші назви Зимобор та Громниці. Перша назва цілком зрозуміла – боротьба зими за свої права, а ось друга – трохи дивна. Вона пов’язана  з обрядом освячення свічок  літніми громами. У цей день у хмарах відбувалися торжествена служба, після якої святили воду і свічки. Кожен господар обов’язково готував власну громничну свічку і ніс на посвяту. Після повернення з церкви він запалював її, «щоб весняна повінь не пошкодила посівів і щоб мороз дерев не побив». Цей обрядовий атрибут постійно стояв на покутті. Літом, коли часто – густо гуркотіли грози, а бликавка могла влучити в господарські та житлові будівлі, у хатах запалювали громничну січку, як  надійний оберіг від лиха. Опріч того, за давнім християнським обрядом, цю свічку давали в руки тим, хто помирав. Це, на думку віруючих значно полегшувало  передсмертні муки і очищувало людину від  гріхотворних вчинків. Стрітенські свічки виготовляли за особливою технологією, суворо дотримуючись послідовності обрядодій.  Вони мали певну форму й розміри. Найпопулярнішими були трійці  – вичурнітризубчаті свічки, оздоблені різнокольоровими розмальовками та прикрасами. Не меншу роль у повсякденному житті відіграє й стрітенська вода. Вона мала ті ж властивості, що й йорданська. Селяни, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину,  наповнювали її свяченою водою і зберігали протягом року. Вона вважалася цілющою і вельми помічною від багатьох недуг. Стрітенською джерелицею натирали хворі місця, давали пити од «пристріту» або «дання» – хвороб, викликаних «поганим оком». Крім того на по весні виганяючи худобу на поле, скроплювали її стрітеницею. Пасічники скроплювали бджіл і вулики, «щоб не заїдали чужі комахи та не капав глинць» – небезпечна інфекційна хвороба. Це повторювали протягом року в кожну першу неділю на молодику. Чимало спогадів про використання стрітенської води знаходимо в історичній літературі. Нею батьки благословляли синів проводжаючи на війну:
–   Боже тебе бережи!
Перед далекою мандрівкою скроплювали нею волів, можару й чумаків, благословляючи словами:
–    Боже тобі помагай!
Ось так у давнину відзначали одне з найзнаменитіших лютневих свят і багато з цих традицій збереглися і до сьогодні.

З переважної більшості прислів’їв та прикмет випливає: «Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна». Одна з прикмет говорить: «Якщо на Стрітення мороз буває, то ведмідь свою буду розбиває».


Залишити відповідь