Ми та Вони: вороги чи партнери?

Що таке культура? Точніше, яке її трактування у нашому ХХІ столітті? Хтось вважає найбільш культурними англійців, за їх бездоганні манери, знання та виконання правил етикету; хтось – німців, за їх пунктуальність, точність та дисциплінованість; хтось – китайців, за збереження традицій, багатий фольклор та оригінальність. А ще кожен патріот своєї держави безперечно вважає саме свою культуру найкращою та найбагатшою.

Одного разу рейсом Баку-Київ летів літак з українськими провідницями на борту. Серед пасажирів була подружня пара, він – статний чоловік десь під тридцять,  а вона – молоде дівча, без грама косметики, виглядала не старше шістнадцяти. На руках дівчина несла трирічну дитину. Коли молода дружина захотіла випити чаю і звернулася до провідниці, її чоловік розізлився і крикнув, щоб та спілкувалася лише з ним, а вже він передаватиме, що їм треба. Дівчина не мала права не покоритися на й не пробувала це зробити. Посеред ночі матір страшенно мучила спрага і та  пошепки покликала до себе і попросила води. Та її чоловік прокинувся і оскаженів… Почав трусити бідну дівчину так, що дитя випало з рук ( яке було також жіночої статі), кричати на неї, за те, що посміла. Дико чи не так? Для нас, європейок, вихованих на рівноправ’ї, свободі та пропаганді гендерної рівності? Сумніваюся, що хоч одна захотіла б змінити своє життя та життя цієї дівчини. Та коли ми називаємо це варварством, то можемо не усвідомлювати, що для них варварством є наше життя. Що більшість тих дівчат не розуміють, як можна мати робочий день, як у чоловіка, як можна самій повністю себе забезпечувати, платити за свою каву, заробляти більше, а то й утримувати чоловіка (погодьтеся, й таке трапляється), як ми можемо вбивати своїх ненароджених дітей та розлучатися декілька раз за життя. А у нас це все називається демократією…
То ж в чому справа, аж ніяк не у характері чи особистих примхах, справа в культурі. В її тонкощах  та аспектах, вона диктує те, чим є нація. І хоч за вікном ХХІ століття, і ми багато чого «спираємо» на моду, технології, особисті переконання, найважливіший чинник – це культура. Дівчина, яка вихована в християнській сім’ї ніколи не захоче жити в гаремі і навпаки. Коли ми називаємо когось гіршими, вважаємо, що вони чинять неправильно, аморально та немов дикуни, насправді, будучи на їх місті, ми б чинили так само. Виховані в дусі одних традицій, ми не маємо ані найменшого права їх вважати кращими за інші. Просто ми усі різні, настільки різні, що інколи просто не розуміємо один одного. А як же явище глобалізації, запитаєте ви? На мою думку, нам до нього ще далеченько. Можна створити спільний ринок, економічну систему та штучну мову, та неможливо Коран зробити для християнина таким ж рідним, як Біблія, неможливо змусити вважати нормою те, що зараз шокує. Глобалізувати цивілізаційні признаки реально, а от культурні… Адже вони сформовані століттями, формуються й зараз, і якщо направити вектори їх формування в одну точку, то можливо, через декілька тисяч років, людство і дійде до спільного знаменника. А чи варто? Кожна культура є самобутньою, оригінальною, неповторною, прекрасною для її носіїв, то навіщо вбивати це. Потрібно просто навчитися поважати думку інших та розуміти, що яскраво виражена індивідуальність кожної нації це лише «плюс». Врешті-решт, усі ми люди, то ж будьмо ними.

Христина Бучковська

Залишити відповідь

Next Post

Конкурс для закоханих з інших міст України розпочався у Львові

З 17 січня у Львові розпочався конкурс для закоханих на кращу романтичну історію кохання. Переможці отримають в подарунок – вікенд у Львові 18-19 лютого. Для того, щоб взяти участь у конкурсі, треба до 9 лютого на скриньку promo@ity-adm.lviv.ua  надіслати свою романтичну історію кохання разом з фотографією. «Це можуть бути як […]