Ці мости – пласка гусінь,
Розпростерта над річками
Та автострадами.
Їм завжди боляче
Від безнастанного
І дражливого доторкання
Коліс та підошов.
Дарма, що вони
З бетону й металу.
Їхнє оживлення й олюднення
Стається поволі
Від плюскоту сріберної води,
Від людських розмов:
Кляті корки, прошу,
дочекайся мене.
Я тебе люблю…
Сузір’я Оріона минулої ночі
було особливо яскравим.
Ці мости не чекали війни,
Але були готові померти,
Як Генічеський,
Що вибухнув разом із
Морським піхотинцем,
Щоби зупинити рух варварів
На столицю,
Як Ірпінський – тяжко поранений,
З понівеченим хребтом,
З нечутним стогоном,
Що невтомно перепроваджує
Тонкі цівки людей
Із розбомблених міст
До чистилища
Із водою та хлібом…
Слава вам, мости і місточки,
Полеглі в бою
За свої ріки,
За своїх людей,
За свої автомобілі,
За цю непереможну землю!
Слава вам, мости і люди!
Ольга КІС
