Вона сиділа за шиттям, день був тихий і спокійний. І раптом, немов обірвалась струна, ніби час зупинився. Появився той, хто провадив її крізь життя. Він ледве проглядається у тремтливому повітрі, він переливається дивними барвами, і немов звучить неземна мелодія, по кімнаті простеляється дивовижний запах. Це ангел. У його руках – гілочка неземного дерева. Він промовляє дивовижні слова: “Радуйся, Благодатна! Господь з тобою, благословенна ти між жінками”. Ось як описує цю зустріч євангелист Лука: “Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання. А ангел промовив до неї: “Не бійся, Маріє, – бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус”. Незважаючи на те, що з нею розмовляє ангел, Марія була не лише збентежена, але й напрочуд здивована; вона відповідала: “Як станеться це, коли мужа не знаю?” Ангел же мовив: “Дух Святий зійде на тебе і сила Всевишнього огорне тебе; через те то святе, що народиться, буде Син Божий!”
У цю мить Марія промовила слова, вищих за котрі не промовляли людські вуста. У цих словах велика, добровільна покора людини волі Господній. Та покора, що й визначає гармонію, для якої і створена людина. Вона сказала: “Я – рабиня Господня, нехай станеться за словом твоїм”.
З тієї миті для Марії розпочинається зовсім інше життя. Ці дивні і водночас тривожні відчуття знайомі кожній жінці, коли вона раптом відчуває, що вона вже не одна, що в ній б’ється нове життя, що тепер появився новий центр Всесвіту – і цей центр у ній. Навряд чи можна описати те, що відчувала Марія тоді. З одного боку – це, безумовно, диво, з іншого – страх, що це диво зовсім по-іншому буде сприйнято оточуючими і, перш за все, Йосифом, з третього – тривога за нове життя. Мабуть, її рятувало почуття уповання, надії на того, у чиїх руках знаходиться усе наше життя.
Йосиф був збентежений. Він любив Марію, він знав, що вона чиста і невинна, але, як і всі люди, не міг пояснити, як могло статись таке. Він навіть думав таємно відпустити Марію, не розголошуючи нічого. Але і йому з’являється ангел і розповідає про диво, про те, що справдились пророцтва і скоро народиться Месія. Навряд чи Йосифу стало спокійніше від цих слів. Тепер на нього лягла велика нелюдська відповідальність – оберігати Марію і Дитя.
Відголоски цього почуття знайомі батькам усіх часів. Їм також потрібно охоронити, вберегти, зростити. Тривога, страх… і уповання, і надія, і внутрішній крик про допомогу.
Сталось так, що вже при народженні Син Божий був позбавлений найголовнішого – домівки.
А далі – Вифлеєм, Єгипет, Назарет…
Марія знає про пророцтво, і її серце стискає тривога. Згодом вона трохи заспокоюється. Може усі дива і пророцтва були лише сном? І раптом на святі у Єрусалимі хлопчик губиться. Його знаходять у храмі. Він сидить із старцями і тлумачить Писання. І далі – дива, переслідування, учні. Марія ступає за Сином і розуміє, що все збувається, вона повинна втратити Сина.
Незважаючи на очікування, найстрашніше приходить несподівано. Зрада, поспішний і несправедливий суд, Голгофта, Хрест. У Єрусалимі, у храмі Гробу Господнього, перш ніж пройти безпосередньо до місця Воскресіння, ви неодмінно пройдете біля мармурової плити, над якою висить безліч лампадок. Це місце, де стояла Марія біля вмираючого Сина. Про що вона думала у цю мить? Про страшне пророцтво Симеона, яке все ж справдилось? Про слова Сина, котрий говорив, що повинен померти і… воскреснути? Можливо тут, перед хрестом, змагались у ній віра і сумніви, як і в душі кожного з нас. Ми не знаємо, що відчувала Богородиця у цю фатальну мить. І, напевне, це на краще. Тому, що не кожна мати здатна пережити таке випробування. Син, умираючи, дивився на матір. Він ось-ось помре на хресті. І в свої останні хвилини він доручає її своєму улюбленому учневі Івану. А їй віддає під опіку Івана: “Це – син твій”. В особі Івана Христос доручив Марії усе людство. З цієї миті вона, що зазнала усіх людських страждань, стала матір’ю для всіх людей, всерозуміючою і турботливою.
За переказами, Марія перша через три дні зустріла ангела біля гробу Господнього, який возвістив їй про воскресіння Сина. Все збулося, усе сповнилося, її Син воскрес, а значить – смерті більше не існує. Торжество, щастя, радість і тихий смуток, тому що і воскреслого Сина вона бачила лише декілька разів, коли він з’являвся учням. Вона була на Єлеонській горі, коли Христос вознісся, промовляючи усьому світові: “Я з вами до кінця віку”.
Підготувала Леся ГОРГОТА
