Маланка. Щедрий вечір.

Якщо перед Різдвом готували Багату кутю. То на передодні Нового року, цебто 13 січня – Щедру. Вона не мала такої великої кількості страв, але була вельми смаковитою: ковбаси, смажене м’ясо, печеня, локшина і обов’язково млинці як прообраз сонця. Ц деяких регіонах, зокрема на Поліссі. Варили другу кутю заправляючи її смальцем. Від того вечора називалася Щедрою. А й звідси Щедрий вечір. Не  випадково в переважній більшості щедрівок і колядок присутній такий приспів:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!

Оскільки за християнським календарем це день преподобної Меланії Римлянки, що померла 439 року, то його називають Маланками. Наступний день названо Василями. Народна уява по своєму трактувала ці вже світські імена. Одну вельми цікаву версію свого часу записав на Буковині відомий поет Юрій Федькович. До прийняття віри Христової наші люди вірили у Прабога – Вседержителя. Він чотири сини і п’яту дочку. Доньку його – це наша мати – земля, – звали Ладою. Чотири сини звалися: перший – Ад – Гад, чи змій, володар пекла, власне чорт. Він ворогував з Прабогом, барами і сестрою; другий син – Яр -Ярило – святий Юр; третій – Рай, пізніше Іван; четвертий – Лад,або Мир, пізні Дмитро. Саме Сонцем звали Святовидом і зображали його як лицаря – богатиря в золотім шоломі, з сьома мечами коло боку і восьмим у руці. Він об’їздив землю білими кіньми. Донька Лада мала двоє діточок: одного сина на ім’я Родо – Князь – Місяць та доньку Весну – Маяну, що її потім почали звати Милана, Миланка, за те, що цілому світу була вона мила, бо цей світ квітами і зеленим листом уквітчала. В той час. Як її брат – Місяць був на полюванні, Ад – Гад, лихий змій, викрав Миланку і затягнув у підземне царство. Визволив її з підземного царства перший брат Безсильчик – Васильчик і з нею одружився. Таким чином, святкування Малинки символізувало весну. В Україні не всюди однаково відзначали Щедрий вечір, найпишніше його святкували на Лівобережні Гуцульщині. Натомість для північного Поділля така обрядовість характерна в переддень Водохрещ. У давні часи Маланки, Василі і Водохреща  пов’язувались з новорічним циклом так званого Сонячного кола. Найважливішим з них було дайбозьке свято Щедрого Бога, яке пізніше почалось називатись Маланка, або Щедрий вечір, і яким завершувалися Святі вечори. Сідаючи до святої вечері, кожен одягав нову або свіжовипрану сорочку і користувався спеціально поміченою ложкою. Перед тим як почати трапезу, господиня просила дітей вийти з хати, а перед батьком, що сидів за столом. Клала стільки хліба й пирогів, щоб його не було видно. Після цього запрошувала дітлахів до світлиці . – А де ж це, – запитували вони здивовано, – наш тато? – А хіба ви, – відповідав неньо, – мене не бачите? – Ні, не бачимо… То дай, Боже, – відказував батько, – аби ви мене так завше не бачили, – і вставши, роздавав усім хліб і пироги. У деяких регіонах це робили на передодні Різдва. Цікаво при цьому відзначити, що подібна обрядодія існувала ще  у словян Аркони у XII солітті. Саксон Граматик так писав про це: «Жрець під час все людної служби ставив снопа між собою і народом, і питався в руян чи бачать вони його. Коли ж вони відповідали, що бачать, то він бажав їм, аби наступного року його за пирогами зовсім не було видно». На Гуцульщині перед вечерею влаштовували «свято печі». На передодні її прибирали білили і прикрашали «бо цілий рік вона робить службу, а на Василя іде в танок і віддається», а щоб не тяжко було танцювати – з неї знімали всіляки ряднини, не спали на ній і не сідали, а лише засипали овес на коровай як на весілля. Аби мала чим коня годувати, як їхати в місто на герць. Повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, щоб новий рік зустріти в мирі та злагоді. Між тим хлопці, котрі недавно невдало сватались і отримали  гарбуза вдруге засилали сватів до обранок «з надією на благословенну згоду». Тим часом біля вікон уже чулися дівчачі поголоси та щедрівки. Переважно щедрували лише дівчатка – підлітки, і іноді юнаки. Вони як правило, не заходили до хати, залишаючись під вікном. У давнину на Київщині побутував дуже цікавий обряд «кози». Підлітки 12 – 14 років збирались у ватаги і вибирали поміж себе Козу та Кота. Для них робили спеціальні маски. Як добре темніло йшли в ті оселі, де було багато дітей. Один з товариства підходив до вікна і гукав: – Дядьку, пустіть Козу до хати, бо змерзла! – Немає де тій козі розгулятися – тісно в хаті! – Відказував господар. – Та пустіть бо змерзла! – тричі повторював Козовод. – Та я вже пустив би, але що дядина скаже? – Будьте ласкаві, – звертався Козовод до господині, – пустіть дядену, бо й козенята померзнуть! Жінка вдавала що вже пізно, діти лягли спати, хата помащена, припічок побілений… – Та пустіть нас. М-е-е… – Та ідіть уже, йдіть,тільки добре співайте,- зголошувалась нарешті господиня. Першим заходив, ведучи за собою Козу, Козовод, за ним йшов Кіт, решта щедрівників. Знявши шапки, віталися; старший Козовод починав:
Нуте, панове,
Нуте, мурове,
Поставайте в ряду,
Я козу веду!
Коза з Котом в цей час підтупцьовують в такт пісні, а діти смикають їх за хвости і вуха. Хор заспівує:
Наша козиця
Вже стара птиця,
Нещодавно з Києва,
Здовгоми кісьми:
–    Ногами стопчу,
Рогами сколю,
Хвостом замету!..
Коза тим часом падала, задирала ноги, і вдавала, що мертва. Кіт її обнюхував, крутячи хвостом. Хор співав далі:
Треба козиці три куски сала.
Кіт:
Мяу, мяу… сала!
Щоб коза встала.
Хор:
Ой устань, козо,
Та й струсися,
При цьому дому,
По господарю
Ізвеселися!
Коза нараз схоплювалася і починала танцювати під хоровий спів:
Ой слухай, козо
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть!
Метка тварина підходила до печі, обнюхувала її, а хор продовжував:
Хазяїн іде, пожиток несе.
Перший пожиток –
Мірочка гречки,
Другий пожиток –
Мірочка жита,
Третій пожиток –
Решето вівса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки –
Кварта горілки,
А з цеї мови
Будьте здорові!
Всі, поклонившись, рекли.
–    Будьте здорові з праздником!

Старший Козовд, посіпуючи Козу, наказував:
–    Кланяйте хазяїну і хазяйці та їхнім дітям! – Що вона й робила. За таку виставу господар обдаровував юних віншувальників пиріжкам чи грішми, а Кіт тим часом біг до господині: – Мяу, мяу, дайте ще сала, щоб коза брикала! – Так, так, – встрявав й Козовод, – дайте, дядино,сала, бо Кіт здохне! – Нема сала – миша вкрала! – відказувала господиня. – Сало погасло! – додав господар, – не звикайте до сала бо й нам мало: – Прощавайте! Дай, Боже, щоб того року діждати і вас пошанувати !Але головні святочні дійства належали парубочим та дівочим Маланкам.  Хлопці вибирали з – поміж себе найудатливішого витівника, перевдягали його в жіноче лахміття – це і була Маланка. Крім Маланки, вибирались і інші персонажі, які мали звеселяти народ своїми жартами: Циганка чіплялася до всіх перехожих, щоб поворожити, Циган пропонував обміняти коней, Ведмідь запрошував у танок, Коза грала на скрипочці, а цибатий Журавель вибивав на бубні. На таку виставу, бувало, збиралось усе село. Але тривала вона не довго – ватаги розходились по оселях, де були дівчата. Заходячи до хати, хлопчача  ватага робила шарварок. Особливою непосидючістю відзначилась Маланка – вона розкидала сміття, заглядала у мисник, щоб відшукати глечик з молоком і прибілити ним припічок тощо. Завбачливі господарі заздалегідь приховували всяке господарське начиння «від біцеватої Маланки». Гурту цей час приспівував:
Наша Маланка качура пасла,
Заки вечірня зоря не погасла.
А як вечірня зоря згасла,
Наша Маланка качура напасла …
Відрахувавши міхоношу, хлопців запрошували до столу. Серед дійових осіб дівочих ватаг були тільки дві персони – Маланка, зодягнена у весільний одяг молодої, і Василь – перевдягнена в парубка юнка, на якій були жупан, шаровари, шапка та чоботи. На відміну від парубків дівчата не заходили до оселі, а щедрували під вікнами:
Ой та учора ізвечора
Пасла Маланка два качура.
Ой пасла, пасла, загубила,
Ішла додому, заблудила.
Ой приблудила в чисте поле,
А там Василько конем оре;
–    Ой ти Василю, Василечку,
Виведи мене на стежечку,
Буду тебе шанувати,
Щонеділеньки прибирати,
Щонеділеньки прибирати,
За головоньку затикати.

Господарі виходили з хати і що щедрували скарбника грішми – «Маланці на вінок». Опівночі дівчата закінчували щедрувати,  оскільки наступав новий рік, а позаяк закінчувався Щедрий вечір. З цього приводу дослідник новорічної обрядовості С. Килимик писав: За віруванням наших пращурів у ніч на передодні Нового року Щедоий бог сходив з неба на селянську  ниву, в селянську хату,  в господарство, до худоби. Його зустрічають у хатах  дід – Ладо та духи померлих, що прийшли з поля й   лугів і є у цей час у Дідухові – снопові, на столі у сіні й на долівці у сіні – соломі. Цей Щедрий бог усе бачить, усе чує, усе знає , але його бачить лише Ладо та інші духи померлих та ще худоба, бо Багата кутя була присвячена Богу – Сонця та духам Ладам, головне, як подяка за минулий урожай. У цей вечір прощають Коляду й цей вечір уже не Святий, а Щедрий вечір. На особливу вагу заслуговують і двічі гадання. У різних місцевостях України вони різні. Наведу найбільш популярні. Дівчата стають біля плетеного тина і рахують палиці тричі по дев’ять: якою буде остання, таким буде чоловік рахуючої – товстим чи тонким, струнким чи кривобоким; якщо кілочок сучкуватий, то буде конозистий характер, без кори – бідняк, з корою – багатий тощо. Крім того, лічили палиці і попарно: якщо в кінці тину залишалося непарне число – заміж не вийде. Деколи розкинувши руки, охоплювали штахетини і лічили їх,  приказуючи:  «Вдовець – молодець» : на якій зупинилася лічилка, такий і буде суджений. Після гадання вибрані палиці дівчата несли до ополонки й кидали у воду. Вранці бігли дивитися: чию палицю вода знесла, та вийде заміж. Днзто з дівчат виготовляв три палички – з очерету, сіна та дерева і також кидали в ополонку: яка з них найближче крутилася, такий буде майбутній чоловік: очеретяна – бідний, дерев’яна – тесля, а  зі сіна – багатий. Було й так: дівчата виходили на вулицю і дивилися яка з тварин першою зустрінеться: якщо пес. То суджений буде лихим, а життя собачим, якщо вівця – тихим і сумирним тощо. І ще рахували поліна, принесені у хату. Якщо їх кількість парна, то скоро буде весілля. Потім, зажмуривши очі,  брали навмання одне з них якщо поліно має кору, пряме. Гладеньке – буде багатий, гарний і добрий чоловік, а якщо без кори і криве – бідний та поганий. Або ж витягували зі стріхи соломину: якщоз колоском та ще й з зернами – подружнє життя буде щасливим. Ввечері йшли до воріт і насипали по три купки зерна, а вранці дивилися: якщо зерно ніхто не чіпав, то родинне життя буде щасливим, і навпаки. Лягаючи спати, клали під подушку гребінця і нашіптували: – Суджений – ряжений, розчеши мені голову! Хто присниться з тим і випаде полюбитись. Перед сном клали на тарілку з водою кілька цурупалків  з віника, приказуючи:
– Суджений – ряжений, перевези через місток!
Якщо в ранці цурпалки пристали до вінця тарілки, то дівчина побереться з тим, хто присниться. Жінки виходили до хліва і дивилися, куди головою лежить корова: якщо на схід, то отелиться вранці, на південь – удень, а на північ – то ввечері. Народний календар у цей день поповнювався новими прикметами.
Якщо під Новий рік добрий сніг – сій гречку.
Сильний мороз і падає малий сніжок – на неврожай і хвороби.
Якщо перший день у Новому році. Таким буде і рік.
Багато пухнастого інею на деревах – до врожаю зернових .
Якщо тварина ляже головою до сходу – на врожай, до заходу – на
недорід.

Діти клали в один батьковий чобіт кусочок хліба, у другий вуглину. Натомість він просив додати правий чи лівий чобіт: якщо випадала вуглина, то рік буде голодний, а хлібець –  щедрий.
Якщо на Маланки відлига, то чекали теплого літа: «Яка Маланка, – казали з цього приводу, –  такі Петро з Павлом» (12 липня).

Залишити відповідь

Next Post

Водійські права подешевшали

З 1 січня вдвічі знижено плату за деякі послуги ДАІ, зокрема вартість водійських прав для тих, хто отримує їх вперше, знизилась до 273,5 грн. Згідно з новою постановою Кабміну, «якщо відкривати категорію зі здачею іспитів, то зараз це коштує 273 гривні замість 380 гривень», – розповів заступник начальника ДАІ України […]