Ліда КОТЕЛЯК: «Моя ідеологія – не зрадити виборця та працювати заради народу»

Єдиний кандидат від Об’єднаної опозиції Ліда КОТЕЛЯК прагне врятувати українське село та відроджувати національну економіку.

 Молодою дівчиною вона не побоялась залишити рідну домівку та виїхала в інше місто. Там, далеко від рідних батьків та друзів, безсонними ночами за підручниками й наполегливою працею вона вибудувала свій життєвий шлях та здійснила свої мрії. І впродовж усього свого життя ця проста сільська дівчина, згодом – турботлива  мати, християнка, щира патріотка та громадська активістка, зуміла  залишатись вірною батьківським настановам, совісті та свідомості свого українського єства. Двадцять років тому вона зробила відважний крок – на свій страх і ризик започаткувала студію звукозапису, щоби українська пісня лунала в кожній домівці. Так, втілення власної мрії стало справою усього її життя. Сьогодні Ліда КОТЕЛЯК – впевнена в собі жінка, що намагається підкорити нову вершину – стати народним депутатом, щоб відродити українське село та національну економіку.

 –          Пані Лідо, як сьогодні почувається жінка в політиці?

–          Жінка в політиці почувається дуже впевнено, активний досвід у веденні бізнесу допоміг мені бути активною й у політиці. За моїми плечима – мої  помічниці, жінки з тридцяти шести осередків громадської організації «Жінки Батьківщини», які ми створили у кожному обласному центрі. Ця організація жива, вона існує не лише на папері, за нею стоїть близько 6 тисяч жінок, кожна з яких почувається впевненою та вірить в себе.

–          З якими ініціативами жінки переважно приходять до вашої організації?

–          Жінка – це мати, берегиня сім’ї, дружина і бабця. Відповідно вони хочуть вирішити проблеми, які хвилюють їх кожного дня. Це – безробіття, майбутнє своїх дітей, допомога стареньким батькам.

–          Хто частіше вступає до організації – бізнес-вумен чи звичайні жінки?

–          Ми приймаємо усіх і не класифікуємо їх на бізнес-вумен чи на простих жінок. Кожну жінку, яка приходить до нас з проблемою, яка має пропозиції ми  радо приймаємо і дякуємо за таку ініціативу.

–          Розкажіть про себе. Де ви народилися?

–          Народилася в маленькому селі на Житомирщині, там закінчила школу. Після закінчення школи поїхала вчитися до Львова, вийшла заміж, але повернутися додому вже не змогла, бо у 1986 році вибухнув Чорнобиль, і моє село, як і десятки інших сіл, перетворилося на пустку.

–          Для кожної жінки ідеалом є її мама. Розкажіть про вашу  маму?

–          Ті риси, які в мене є – впертість, впевненість, наполегливість і прагнення до роботи, до постійної роботи, не можу сидіти без діла – це в мене від мами. Зараз моїй мамі 75 років, але вона досі веде активний спосіб життя –  входить в церковний комітет і без неї не проходить жодна подія в селі.

–          А де вона мешкає?

–          Під Києвом, куди батьків  переселили свого часу із зони відчуження.

–          Якою була модель вашої сімї – патріархат чи матріархат?

–          Ну звичайно, в кожній сім’ї є господар. Так було і в  нас. Але, щоби ми не говорили, то чоловік є голова, а жінка –  шия. Як жінка покрутить – так воно і буде. І мамі доводилось крутити.

–          Весь час?

–          Весь час.

–          А в сім’ї ще хтось був? Так, ми росли разом з братом, але, на жаль, брат помер, і це стало нашою трагедією.

–          Яким було виховання дітей у вашій родині?

–          Виховання було дуже строгим. Вдома мав бути порядок, тому між мною і братом були розділені  хатні обов’язки. Це в нас було основним. І звісно, духовні цінності – до церкви ходили кожної неділі. І так триває досі – моя мама, а їй 75 років, співає в церковному хорі і не пропускає Святу Літургію.

–          А хто був суворішим мама чи тато?

–          Ось уже 15 років, як помер тато. Я дуже люблю маму, але за татом дуже сумую. За татом я завжди шаленіла, в шкільні роки кожного дня чекала його з роботи, виглядала з-за фіртки: коли ж він прийде та що мені принесе. Звичайно, що він міг принести – якусь цукерку чи пряника, але для мене він був найсмачнішим і смак тих цукерків я пам’ятаю й досі.

–          Ким працювали мама й тато?

–          Тато працював токарем, а мама – швеєю-мотористкою на трикотажній фабриці.

–          Який ваш найяскравіший спогад зі школи?

–          На батьківські збори приходив тільки тато. Я була відмінницею, з медаллю закінчила школу, і завжди хотілось похизуватись перед татом, щоб він пишався, яка в нього донька. Ще пам’ятаю, як мене обирали комсоргом – я ж була відмінницею. Це була для мене велика честь. Пам’ятаю, в нас була лінійка, на якій директор школи оголосив, що я буду комсоргом. На першому моєму занятті з комсомольцями хотіла видатись дуже строгою і серйозною.

–          У вас було більше приятельок чи прятелів?

–          Якщо поправді, то приятелів. Я хоч і була відмінницею, але з поведінкою було не все так добре – була занадто активна. На уроках могла говорити, підказувати іншим. От згадався випадок – на контрольній роботі в 10-му класі: збоку сиділа коліжанка, якій потрібно було написати відповіді, позаду – товариш, до якого мала симпатію і не могла не написати, а собі – не встигла.

–          Які предмети вам найкраще вдавались?

–          Фізика, дуже любила фізику.

–          Куди хотіли вступати після школи?

–          Хотілось вступати до інституту іноземних мов. Але сім’я в нас була бідна, а в ті часи щось комусь треба було занести. Тому з золотою медаллю я вступила до технікуму легкої промисловості. На той час це був технікум міжнародного значення, тому всі предмети викладали російською мовою, і мені, дівчині зі села, було дуже важко вчитись нерідною мовою. Але, скажу вам, що ті мамині риси – впертість і наполегливість, зробили своє. Адже технікум я закінчила з червоним дипломом.

–          Чим вас, дівчину зі села, здивував Львів та львівяни, коли ви вперше сюди приїхали?

–          Холодністю, на той час місто мені видалось дуже холодним. Але сьогодні я розумію, що це не так, я просто звикла до простих та відкритих односельчан. Водночас, місто мене зачарувало з першої хвилини життя тут. Навіть не можу сказати, що саме зачарувало. Абсолютно все.

–          Яким було ваше перше кохання?

–          Я закінчила 8-й клас і вступила до житомирського медучилища. Але потім, попри всі протести мами, поїхала до міста і забрала документи, щоб повернутись до школи, бо хлопчик, у якого була закохана перейшов до 10-го класу. А, приїхавши до Львова, я практично відразу познайомилась зі своїм чоловіком.

–          Найяскравішою миттю життя кожної жінки мабуть є народження дитини…

–          Моя перша дитина народилась, коли мені було 22 роки. Звичайно, це була важлива подія, як і для всіх батьків, було дуже страшно. Але, коли народився мій найменший син, а це було усього п’ять років тому, я вже була впевненою та спокійною. Хоча, не менш щасливою, ніж першого разу.

–          Як ви відпочиваєте?

–          Ми дуже любимо їздити в Карпати, на гірські річки і озера. Щодо інших захоплень – то дуже люблю танцювати, а ось співати – не виходить. Та це не страшно – я це компенсувала тим, що відкрила студію звукозапису, де співають всі, окрім мене.

–          Чим жінки в політиці відрізняються від чоловіків?

–          Думаю, не варто порівнювати. Головне – чи прагнеш ти щось змінити в тій країні. А це від статі не залежить.

–          Тобто, жінки в політиці не відрізняються від чоловіків?

–          Ні. Але скажу, що жінка в політиці – запорука спокою, бо жінка завжди за мир.

–          Але в хаті жінки більше воюють!

–          Хіба вдома на кухні.

–          Часто на кухні воюєте?

–          В мене немає на це часу. Якщо жінка має багато вільного часу, тоді в неї з’являються претензії до чоловіка.

–          Кожного чоловіка дратують коліжанки його дружини. У вас їх багато?

–          Ну, навіть не знаю. Одна вірна така залишилась, ми з нею вже двадцять років товаришуємо. А так, всі інші просто знайомі. Я стараюсь, щоб вони чоловіка не дратували.

–          Ви виховали трьох синів. Як можете їх описати, охарактеризувати?

–          Мої сини – це моя гордість, це – моя права і ліва рука в цій виборчій кампанії. Їм я довіряю повністю, і не тільки довіряю, вони мені підказують, як чинити і на що звертати увагу. Сини мої – освічені люди, вони закінчили виші, і в них зовсім інше бачення, ніж в людей нашого покоління. А маленький, йому сьогодні п’ять рочків, готується йти до школи, і я думаю, що він буде навчатися в новій державі, дійсно українській.

–          Часом можна почути, що всі матері не люблять невісток. Як у вас склалися стосунки з невісткою?

–          Я раджу всім, хто має невісток, якомога менше ходити до них в гості. Тоді вони набагато більше люблять своїх свекрух. Я свою дуже люблю, і дякую їй за те, що вона так любить мого сина. Вони живуть вже разом п’ять років, в них є маленький синочок, і за цей час я була в них в гостях разів, напевне, дванадцять. Головне – не втручатися в їхнє особисте життя, а, якщо їм буде потрібна порада або допомога, вони самі звернуться.

–          Ліда Котеляк добра свекруха?

–          Ліда Котеляк дуже добра свекруха, тому що не втручається в особисте життя дітей. (сміється – авт.).

–          З чоловіком трохи сваритесь?

–          Останнім часом немає на це часу, але загалом, так, які в кожній сім’ї, і посваритись уміємо і помиритись.

–          Як починається ваш робочий день?

–          Мені важко це назвати робочим днем – іноді складається враження, що він і не закінчується. Сьогодні такий важкий час, практично, як на війні, про відпочинок немає часу й думати.

–          Ви щодня спілкуєтеся з людьми. Який їхній настрій, про що вони говорять?

–          Справді, я спілкуюсь з людьми кожен день зранку до вечора. Люди в різних селах, містах, колективах, громадах щирі, відкриті, вони надихають мене на добрі справи і після спілкування з ними я почуваюся окриленою і впевненою в тому, що перемога буде за мною.

–          Ви  зробили багато добрих справ? З якими проблемами переважно зустрічається  ваша організація «Жінки Батьківщини»?

–          Ми завжди допомагали одиноким дітям, дитячим будинкам. Хочу сказати, що той, хто хоча б один раз побував в таких закладах, хоч раз допоміг, то буде допомагати і другий раз, і третій, буде допомагати завжди. Бо дивлячись у ті  дитячі оченята, сповнені надії, тривоги і страху, що ти розвернешся і більше не прийдеш – важко стає на серці . Ми допомагали не тільки дитячим будинкам, допомагали старшим людям. Коли потрапляєш у будинки пристарілих, складається враження, що ти – в іншому світі. Старші люди не такі, як діти, вони вже втратили надію в щось добре і світле. Але, коли ти туди приходиш, хай навіть нічого не приносиш, а просто спілкуєшся з ними, то дякуєш Богу, що маєш здоров’я та родину.

–          Свою виборчу програму ви власне будували на тих проблемах, які побачили?

–          Звичайно. В моїй передвиборчій програмі є такі пункти як турбота про одиноких людей похилого віку та про тих, кому потрібна допомога. Ще один з пунктів – забрати дітей з вулиці, адже маємо страшну проблему з дитячим алкоголізмом, наркоманією, проституцією.

–          Ваш виборчий округ є одним із найбільш депресивних, найменш розвинених. Яким чином плануєте вирішувати економічний фактор, щоб люди мали роботу?

–          Округ справді не з простих, особливо Перемишлянський район. Складається враження, що, як Сталін хотів знищити українців як націю, то сьогодні держава намагається знищити українське село. Безробіття, низька заробітня плата,  на очах руйнуються клуби, закриваються школи, немає ремонту в бібліотеках – маємо повну розруху. І насамперед держава винна тій розрусі. Тому, перш за все, нам потрібні державні програми, і вони насправді є ті державні програми, їх просто треба втілювати в життя. Бо держава має гроші, але всі ми знаємо, куди вони направляються – в Донецьку область, в Крим, в Дніпропетровськ.

–          З поміж інших кандидатів ви вирізняєтесь тим, що щодня спілкуєтеся з людьми, щодня від хати до хати… Це якийсь особливий прийом чи просто бажання спілкуватись з людьми?

–          Мені подобається спілкуватись, мені подобається ставлення людей до того, як кандидат в депутати ходить до них до хати, на подвір’я і розповідає про себе. І хочу сказати, що це тільки позитивні емоції.

–          Чи спілкувались ви з Юлією Тимошенко? На Вашу думку, вона сильна жінка?

–          Звичайно, я не раз мала змогу поспілкуватися з нею, коли вона приїжджала до Львова на зустрічі із «Жінками Батьківщини».  Це – неймовірно сильна жінка. Як сьогодні пригадую наші зустрічі, які тривали не менше чотирьох годин, і ті години пролітали як хвилини, було дуже цікаво. Крім того, Юлія Володимирівна особисто довірила мені відстоювати принципи Об’єднаної опозиції, іти на вибори і повернутися з перемогою.

–          Як ви вважаєте, що є її найбільшою заслугою?

–          Те, що вона змогла згуртувати довкола себе такі яскраві і сильні особистості. Адже сьогодні, коли вона у в’язниці, вісім політичних партій згуртувались завдяки їй.

–          Політологи стверджують, що в Україні не має жодної ідеологічної партії, яка могла б повести за собою людей. Що ви з цього приводу думаєте про «Батьківщину»?

–          А що таке ідеологія? Єдина наша ідеологія – не зрадити виборця та працювати заради народу. Це – основна ідеологія. І я вважаю, що «Батьківщина» працює якраз у тому напрямку.

–          Закінчаться вибори, ви станете народним депутатом. Що першочергово зробить Ліда Котеляк у Верховній Раді?

–          В першу чергу це будуть ті законопроекти і пропозиції, що стосуються сільської місцевості, зокрема, законодавство для селян, фермерів, підприємців, яким можна буде забезпечити регулярні дотації, скорочення кількості податків, ввести податкові канікули для тих, хто хоче розпочати власний бізнес. Одночасно маю намір розробляти  системи захисту виробництва на селі, зокрема, у сфері кредитування фермерських господарств.

–          Зрозуміло. А як ставитесь до конкурентів? На деяких округах виникають суперечки, а у вас все доволі інтелігентно. Що можете сказати про суперників?

–          Вони є інтелігенцією, тому в нас – чесні, прозорі вибори, ніхто нікого не обливає брудом, ніхто нікого не виставляє на посміховисько. Кожен відстоює свою позицію.

–          Як виглядає ваш штаб, хто на вас працює?

–          В нашому штабі немає найманих політтехнологів з Києва чи інших країн. Це – мої друзі, мої однопартійці і це – мої сини.

–          Чому ви вирішили балотуватися в народні депутати України?

–          Партія доручила мені йти на вибори та повернутись з перемогою. Тому те, що я є представником восьми опозиційних політичних сил – велика честь для мене.

–          Як ви вважаєте, що зробить Україну врешті-решт європейської державою?

–          Тільки ми з вами спільними зусиллями можемо це зробити.

–          Що ви вважаєте своїм найбільшим здобутком у житті?

–          Головним здобутком є моя сім’я – мій чоловік та троє моїх дітей. Я вважаю, що сім’я та робота – основні цінності в житті людини.

–          За 21 рік незалежності люди розчарувалися в політиках. Що може повернути людям віру?

–          Лише правдиві справи як окремо взятих депутатів, так і цілісних політичних команд, спрямовані на захист Української держави, її економічних, політичних інтересів та, звісно, мови, зможуть відродити довіру людей до влади та прагнення творити Україну самостійно.

–          У який спосіб теперішня влада здійснюватиме фальсифікації результатів виборів?

–          Це і підкуп виборців, і відвертий шантаж, погрози, але ми готові до цього. На кожній дільниці будуть наші спостерігачі, ми запросили міжнародних спостерігачів. Члени виборчих комісій, заступники, голови і секретарі розуміють, що вони сьогодні відповідальні за долю України. Від того, як вони полічать голоси виборців, буде залежати, в якій державі вони будуть жити і в якій державі будуть жити їхні діти. Опозиція зробить все для того, аби захистити голоси виборців.

–          Чи вважаєте ви, що соціологічні дослідження рейтингів кандидатів на сьогодні є маніпуляцією свідомістю виборців?

–          Сьогодні з екранів телевізорів, сьогодні з кожної газети та радіо лунають «правдиві» дані, що Партія Регіонів набирає 42%, Партія регіонів перемагає. Але кожен може купити собі таку соціологію. Сьогодні не соціологія важлива – сьогодні важлива думка виборців, що ми побачимо і почуємо 28 жовтня.

–          Як ви думаєте, яку роль у  теперішніх виборах відіграють гроші?

–          Є кандидати, котрі засівають округи на кожних виборах. Не маючи підтримки і рейтингу, вони купують людей. Але галичанин – це мудрий виборець, і, якщо він взяв тих сто гривень, то не від того, що хотів продатися, а від того, що  сьогодні в наших селах панує чорна біда, і це  не означає, що він готовий  проголосувати за того кандидата, який йому заплатив.

–          Як ви оцінюєте тих, хто використовує нечесні засоби впливу на виборців, розповсюджує неправду або купує виборців?

–          Це неправильно. Але, як ти сьогодні будеш вести себе на виборах, показуючи, чи ти є чесний і порядний, чи просто шляхом обману і шантажу хочеш взяти голоси виборців, то така твоя робота буде і в Верховній Раді.

–          Як ви думаєте, завдяки чому можна сьогодні реанімувати економіку?

–          Українська економіка може динамічно розвиватись, але для цього потрібно «підняти» на ноги малий і середній бізнес та зробити його центральним стержнем в нашій розбитій економічній системі. Наш доблесний парламент, уряд та податкова своїми недолугими законами, наказами та розпорядженнями довели людей до відчаю, тому вони або позакривали свої фірми, або перейшли працювати в тінь. Для початку потрібно зменшити податкове навантаження на підприємців та скасувати податкові збори для самозайнятих осіб на перші декілька років. І, звісно, потрібно починати відроджувати село.

–          Які пільги ви б урізали народним депутатам?

–          Та всі. Практично усі пільги можна врізати.

–          Хто з політиків світового рівня для вас є прикладом наслідування та взірцем?

–          Я думаю, залізна леді Маргарет Тетчер.

–          Вас вирізняє те, що ви дуже гарно вбираєтесь. Де купуєте одяг?

–          Раніше ходила до кравчинь, старалась вибирати гарні цікаві фасони з журналів. Але сьогодні не маю на це часу, тому, як і більшість жінок Львова, іду на ринок, і там собі все підбираю.

–          І насамкінець. Багато людей сьогодні не хочуть йти голосувати, вважають, що їхній голос ні на що не вплине. Щоб ви сказали їм, аби переконати у протилежному?

 

–          Сьогодні Україну знищують. Знищують духовно, ментально, територіально, забираючи у нас найцінніше. Якщо 28 жовтня ми не прийдемо на вибори, то наш голос просто вкрадуть, а нас перетворять на німих рабів.  Влада вже чекає на те, щоб ми не прийшли, щоб вкрасти наш голос на користь провладного кандидата. Тому ми повинні прийти і проголосувати серцем. Це наш обов’язок. В наших руках наше майбутнє та майбутнє наших дітей. У нас сьогодні два шляхи: або українській Україні – бути, або нас чекає “рускій мір”. Переконана, українці зроблять правильний вибір.

Марина Сколоздра

Залишити відповідь

Next Post

В центрі Золочева встановили перший ліхтар

Капітальний ремонт центральної частини Золочева підходить до свого логічного завершення. І ознакою цьому стало те, що сьогодні , 3 жовтня 2012 року, близько 12 год., було проведено монтаж першого ліхтаря. Як нам повідомив секретар міської ради, свободівець,  Дмитро Колодка, ліхтарі закупили у СП “Ватра-Шредер”, що у місті Тернополі. Завершити роботи […]