Куровичі

Село Куровичі знаходиться на заході Золочівського району, по обидві сторони шосе Львів-Тернопіль, у 30-ти кілометрах на схід від обласного центру Львова  і в  40-ка кілометрах на захід від районного центру Золочева, у 15-ти кілометрах від Залізничної станції Задвір’я.

Через село протікає річка – Тимковецький потік (притока річки Полтви), який є водним сполученням з Балтійським морем. Територія села відноситься до Гологори-Кременецького низько-гірного краю. На території Курович окремі горби доходять до 250-260 м. висоти над рівнем моря.
Площа села Куровичі становить 645 га. Станом на 01.01.2010 року в селі проживає 1262 жителя.
Географічні назви (Вістрів, Завалля, Заколоддя, Зарівля) свідчать, про те, що місцевість була заселена східними слов’янами ще в далеку давнину. Із слів старожилів відомо, що село Куровичі 350-400 років тому називалося “Коровичі”. Ця назва виникла від перших поселенців пастухів, які, в багатій на випас худоби долині, збудували собі тваринницькі приміщення, так звані “коров’ярні”. При зростанні населення і утворенні населеного пункту село стало називатися “Коровичі”, а з середини ХІХ ст. воно вже стало називатися “Куровичі”.
Можливо село виникло як поселення роду якогось Куровця чи Курослава.
Інша легенда розповідає про те, що назва села виникла в часи визвольної війни українського народу з польською шляхтою під керівництвом Богдана Хмельницького. В маєтку графа Потоцького зібралися пани на віче. В цей час почали лити сильні дощі, розлилася річка і шляхта не мала можливості роз’їхатися. За цей час шляхта поїла всіх курей у маєтку графа Потоцького, через що це віче дістало назву “Куряче віче”. Від чого і пішла назва села Куровичі.
Перші документальні згадки про село датуються 1443 роком і воно входило до складу Речі Посполитої. Власником села був якийсь пан К.Кльос.
З 1772 року Куровичі опинилися в складі Австрії. Володіли селом почергово князі Чарторийські, Любомирські, а з 1820 року – графи Потоцькі.
Важким було життя сільських трудівників в роки панування польського панства. Кращі землі належали графу Потоцькому, церкві, сільським багатіям, деяка частина належала сільській громаді і тільки незначна кількість найгірших земель належала селянам.
Важке життя селян змушувало їх покидати рідні домівки і їхати на заробітки в інші країни. В ці часи багато жителів село поїхало в Канаду, США, Аргентину.
Під час європейської революції 1848 року, яку назвали “весною народів”, кілька десятків жителів села поставили свої підписи про поділ Галичини на польську і українську, що свідчило про зростання національної свідомості селян-українців. На пам’ять про скасування панщини в селі був встановлений хрест Свободи, який зберігся до наших днів.
В 1860-х роках у селі Куровичі громадою було збудовано церкву св.Миколая, яка стоїть в центрі села і по сьогоднішній день. На місці старої церкви було поставлено камінний хрест. Зараз цього хреста немає. А на місці старої церкви і цвинтаря за кошти громадськості села збудовано пам’ятник Великому Кобзареві України Тарасу Григоровичу Шевченку.
Ще перед Першою світовою війною місцеві поляки збирали кошти на спорудження костьолу та польської школи. У серпні 1939 року відбулося посвячення костьолу св.Антонія, збудованого переважно коштами Альфреда Потоцького. На його відкритті було кілька тисяч осіб.
З прадавніх часів церква в селі була консолідуючим і стабілізуючим фактором духовного життя села. В умовах бездержавного існування української нації протягом багатьох століть вона згуртовувала людей до громадського і політичного життя. Одночасно вона була важливим контрольним та виховним фактором в житті села.
На сьогоднішній день в селі Куровичі є зареєстровані три релігійні громади. Це громада УАПЦ, римо-католицька громада та греко-католицька громада.

Село Куровичі є центром Куровицької сільської Ради до складу якої входять також село слова і Печенія. На тереторії села розміщується нафтоперекачувальна станція  “Куровичі”, меблевий цех перемишлянського меблевого комбінату, середня школа, дільнича лікарня з амбулаторією, аптека, павільйон побутового обслуговування, поштове відділення, філія ощадного банку, млн , дорожна дільниця,  гаражі управління зв’язку магістральних нафтопроводів, кафе, торговельні підприємства, водоперекачувальна станція.

Залишити відповідь

Next Post

Ремезівці

На південь від районного центру Золочів, на відстані 10 км знаходиться село Ремезівці, центр сільради. Ремезівці розміщені на пагорбах вздовж правого берега верхів’їв Золотої Липи. село засноване  в 1469 році. Село Ремезівці має добре розвинуту інфраструктуру. В селі є такі вулиці: Млинська, Вовкова, Горинська, Підліс, Золочівська, Долина. в селі є […]