Василь Степанович Кук (1913— 2007) — командувач УПА з 1950 р. (після загибелі Р. Шухевича). 1954 року був заарештований і відсидів у радянських в’язницях і таборах, не дочекавшися суду, шість років. Останні роки проживав у Києві.
Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») народився 11 січня 1913 р. в с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Батько Степан Матвійович — залізничник. Мати Прасковія Федорівна — селянка.
Bci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася з утисками прав українців. Двох братів Василя — Іларія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.
В 1923—1932 рр. навчався в Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 р. належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна, у 1929 р. став членом Юнацтва ОУН, з 1932 р. — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався в Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні.
Навчаючися в Люблінському католицькому університеті, Василь Кук організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932—1934 рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ) і як зв’язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.
За революційну діяльність його неодноразово заарештовувала польська поліція. В 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі. В 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.
У травні 1937 р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени того ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 р.
У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур’єрів і зв’язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. У той час він працював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). В той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.
Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу у східні області України, включно з Кримом і Кубанню. В червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.
В липні-серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня в м. Василькові частина членів групи, в тому числі В.Кук, була заарештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В.Куку разом із Дмитром Мироном та зв’язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.
Навесні 1942 р. В.Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д.Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П.Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Навесні 1943 р. очолив УПА-Південь.
В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В.Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.
Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.
23 травня 1954 р. В.Кука заарештували співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника Чумака (Микола Примас), якого Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих в’язницях Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв’язку з новим курсом політики М.Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців.
Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць: «Пашні Буряки» (1938 р.) (підручник із конспірації ОУН), «Колгоспне рабство» (1952 р.) (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні), цикл нарисів про життя та творчість Артема Веделя — відомого українського композитора (1970-1980-ті рр.), біографічні нариси про Степана Бандеру та Романа Шухевича (1990-ті рр.), фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року», 2001 р.
