Коли прилітає соловейко і дивує нічну прохолоду піснею любові, а щойно пофарбована лавочка завмирає в очікуванні перших закоханих, і вздовж старого тротуару проведена нова біла смуга, і сусідка тітка Марійка зачиняє на ніч старі дерев’яні ворота, щоб не вештались всякі, – розквітає вишня. Вона квітне саме у той час, коли всюди прибрано та затишно і все готове до приходу кохання. Вишня пахне, немов величезний білий букет, принесений кимось у мій сад, де і старезна яблуня у задумі, і молоді черешні. Всюдисущі старенькі сусідки, охаючи та нарікаючи на життя, також немов ожили і зовсім не приховують задоволення від споглядання зеленої травички, вечірнього неба і вишні, що так пишно квітне.
Коли розквітає вишня, жінки починають вірити у своє щастя. Адже не все так погано було у них тоді, років тридцять тому… і двадцять… і десять… і вчора. Он у сусідньому дворі радість – дитятко народилось. А там – батько з сином будують голуб’ятник. А там – син прийшов з армії, закохався у синьооку дівчину, котру знав сто років… Значить, скоро – весілля…
А у цій кімнаті з вимитими вікнами і білою фіранкою сиджу я і споглядаю як вітер підхоплює і кружляє блідо-рожевими і мо-лочними пелюстками, і танець цей нагадує наш перший вальс. Моє випускне плаття теж тут. Як хочеться знову одягти його і пришпилити вишневу гілочку…
На подвір’я опускаються сутінки. Співає соловейко… Сусідські бабусі, наговорившись, розходяться по домах. Я дивлюсь на улюблену картинку із старою хатою.
Зараз я у новому домі, де лише молоді яблуні гнуться від вічних протягів. Та все ж, коли приходить весна і соловейко не має куди прилітати, я підходжу до вікна, а раптом там, за огорожею, я побачу своє старе подвір’я і вишню у квіту.
Леся ГОРГОТА
