Історія Золочівського замку-фортеці

Як уже згадувалось, Золочів ще при Сененських, коли було побудовано велику фортецю і малий замок, вважався форпостом для захисту Львова. Таких форпостів Львів мав ще декілька. Той малий замок і фортеця, що містилися на кемпі, були оточені водою річок Золочівки і Млинівки. Існували ці оборонні споруди протягом XVІ ст. Там постійно мешкала військова дружина.

Вулиця, що проходила повз замок, називалась Замковою.

І хоч пізніше її назви змінювались (вул. Зборівська, Кохановського, Тернопільська), вона в народі ще довго називалась Замковою.

На сході замок оточували бенівські болота.

В 1541 р. місто, поруйноване і знищене ворогом, почало відбудовуватись під керівництвом Андрія Гурки. Та і син Андрія Гурки – Лукаш, як і батько, був справжнім господарем міста і багато зробив для його відродження. Хоч вини, як відомо, постійно не жили в Золочеві, але завжди дбали про оборону міста і замок.

Коли Лукаш Гурка передав в «заставу» (оренду) Мартинові Зборівському золочівський ключ, то передавав і золочівську фортецю з різноманітним військовим інвентарем та озброєнням, якого було дуже багато. Знаючи про чималу цінність військового майна, Марек Собеський (при передачі Золочева у його власність) вимагав йог повністю, згідно акту. Він любив військову справу більшу, ніж господарську. А його син, Якуб Собеський, прославився здібностями як лицарськими, так і господарськими. У своїх актах 1627 р. він дає цінні рекомендації економічного і військового характеру.

Знаючи, що старий замок на Кемпі застарів у всіх відношеннях, Якоб Собеський починає будівництво нового замку згідно фортифікаційних вимог того часу. Цей новий замковий комплекс був розміщений паралельно до валів, які тягнуться вздовж тракту Золочів-Тернопіль. Складається з чотирикутника оборонних мурів з  земляним насипом. Оточений глибоким ровом. Зі сторони міста в’їзна брама архітектурно прикрашена головою лева. По краях мурів розміщено обсерваційні башти, які служать більше для спостереження, ніж для оборони. На них вибиті букви IS, KK, SK – це криптоніми (ініціали) фундаторів (спонсорів):

IS – Якуб Собеський,

KK – Крайчик Коронний,

SK – староста красноставський.

І чотири герби: герб родовий, герб бабці, герб матері, герб матері дружини. На західній стіні муру –  кам’яна плита, на якій вибито АД 16-ZH+G-34. Це скоріше всього дата позначення кінця робіт по укріпленню та перебудові.

Золочівський замок будували кращі архітектори і зодчі, запрошені Собеськими. В багатьох документах згадується про активну участь міщан у будівництві замкового комплексу.

Замок був перетворений в оборонну цетадель, що відповідала усім вимогам тодішньої фортифікаційної військової стратегії. Така перебудова необхідна була в той час, бо з’явились на теренах Речі Посполитої турки і козаки. Хвиля козацького руху пронеслась через Золочівщину.

Польське населення міста після поразки королівських військ під Пилявцями у 1648 р. в паніці почало тікати на Буськ, і багато його там загинуло.

13 серпня 1649 р. нове лихо –  напад на Золочів татар. 50 будинків згоріло, а більша частина міщан попала в ясир.

Полонили люті вершники і батьків, і дітей. 166 будинків залишилися пустими. Після польської перемоги під Берестечком у 1651 році на випалений війною землі та витоптаних полях врожаю не було, нависла загроза голоду. Львівський сеймик доручає послам Варшавського сейму просити у короля допомоги для населення, яке постраждало. Ще погіршило становище людей за часів турецької війни (1666-1667 р.р.).

«Золочівщина, Зборів, Озерна, Поморяни так сильно були спустошені, що хліба і ліків не можна знайти», – так писав у грудні 1667 р. зі Львова до сестри Ян Собеський.

Коли гетьман польської України Дорошенко уклав союз з Туреччиною і в 1671 р. нависла нова загроза війни з турками для польської Корони, Ян Собеський перебудовує і зміцнює золочівську фортецю.

В 1672 р., коли турецька армія Капудана прямувала до Львова, на перешкоді їй став золочівський замок. Який оборонявся особливо стійко і хоробро під проводом майора Стрина. Проти турецького війська стали 200 драгунів і все доросле населення міста. Шість днів точилися криваві бої.

27 липня 1675 р. мури замку відбивали напад турків під командуванням Адзі Гірея.

Ян Собеський в часи оборони від ворогів був на золочівській землі, організовував народне ополчення, проводив розвідку за ворогом. А в 1690 р. король леть не попав у руки татарського передового загону, який несподівано з’явився. Тільки випадковість зберегла йому життя. Взагалі, Ян Собеський любив золочівську землю. Часто згадував цю обитель. Коли його дружина Марисенька перебувала у Франції, в листі до неї називав себе «пустельником золочівських лісів». Будучи вже королем, незважаючи на безліч державних справ, Ян Собеський знаходив час подбати про золочівський замок. У описі  1687 р. дається загальна характеристика замку: «Мала цитадель чотирьохстіння, обнесена кам’яними мурами і сильно укріпленими валами з кутовими бійницями для гармат. Зі сторони полів тягнеться рівнина, на якій знаходяться польові фортифікаційні споруди для регулярного війська.

Брама цитаделі зі сторони міста також захищена вартою. Палата для помешкання одноповерхова, вирізняється скромністю конструкцій. Архітектурна краса, смак зберігається а кам’яному оформлені дверей і вікон, які дещо висунуті зовні.

Всередині знаходяться круглі сходи, які ведуть під землю під мур і до зовнішньої башти. Така досить безпечна комунікація пролягла від палати до валів. В замкових казематах довгий час тримали татарських і турецьких полонених.»

Вся родина Собеських відвідувала замок. Але найчастіше перебував тут Якуб Собеський, батько короля Яна. Король Ян і дружина його Марисенька частіше бували у Жовкві, Яворові, Вільянові. Та й Марисенька надавала більшу перевагу відпочинку у Франції, куди виїжджала «інкогніто». Люблячий чоловік радив їй називати себе маркізою де Жовква, Яворів або Золочів, щоб ніхто не пізнав там Собеську.

Майже постійно проживав у замку королевич Якуб (названий так на честь діда Якуба – прим. ред.) з дочкою Марією Короліною де Буйон. І дід Якуб, і королевич Якуб Собеський постійно піклувались про замок. Регулярний ремонт і реставраційні роботи підтримували архітектурний комплекс на належному рівні.

На жаль, пізніше весь золочівський ключ пішов у заставу Сандомирському воєводі Тарли (Тарло), а ще пізніше – Радзивілам. А коли Золочів був орендований великопольською панею Сапежиною, яка сюди не з’являлась, а за нею господарювали її служб із управляючим, то все почалось руйнуватись, занепадати. Документ 1768 р. Підтверджує, що замок потребував серйозної реставрації і якісного ремонту.

В акті від 1768 р. записано:

«Біля брами на валах валялись 21 гармата. В збройному арсеналі знаходились дві мортири, 82 гаківні, 85 стрільб ручних, велика кількість холодної зброї»…

У 1772 році під час першого поділу Польщі весь цей військовий інвентар уряд Австрії конфіскував.

А документи 1782 і 1792 р.р. засвідчують лиш про занепад і знищення всього.

Опис замку 1782 р. був такий:

«Виїзна до міста брама між валами, покритими дерном, мурована, кути з шліфованого каміння, ворота відсутні. Навпроти брами округлий палацик (китайський палац – при. ред.). Ведуть до залу дубові двері, подвійні, старі. Дах у формі шпилевої башти понищений. У палацику 8 кімнаток з подвійними сосновими дверима, вікна розбиті, підлога соснова, вимощена узорами, але понищена. В кімнатах 6 печей із зеленого кахлю, побиті. По ліву руку від брами – довгий двохповерховий палац. Чотири кути з тесаного каміння. Висунутий уперед вхід з дубовими широкими дверима на завісах з скобами. По обидва боки входу два віконця з металевими гратами, які закриваються дверцятами. Зверху над входом у резиденцію – непрацюючий хронометр (годинник).

Багато тут кімнат великих і малих, декілька залів. В сінях підлога мощена каменем. З них дубові двері прямо до скарбу (головної резиденції управління замку). Далі сходи повертають наверх. Інші сходи ведуть до каплиці. Незважаючи на повний занепад будівель, помітна висока якість будівництва та архітектурного стилю».

Ще катастрофічний стан замку знаходимо в описі на десять років пізнішому (1792 р.):

«Замок за містом, на горі, оточений довкола валами. Вхід до нього через міст, муровану браму. Прибудова брами під дахом, зовсім зіпсована. На подвір’ї, по праву руку, палац під відносно цілим дахом. Але кімнати, зали  без вікон, печей, дверей, крім двох вхідних, з подвір’я. Місцями знищена підлога. Після деякого ремонту тут розмістилися цісарські склади».

У 1801 р. Золочів разом із замком придбав граф Лукаш Комарницький, апеляційний радник зі Львова. Він реставрував замок так, щоб у ньому можна було жити, впорядкував алеї, висадив велику кількість дерев. З великим задоволенням приїжджав сюди  на відпочинок син давнього його друга, молодий поет Вінцентій Поль, який разом із сином Лукаша Комарницького – Олександром проводив тут канікулярні дні, «сонячні і молочні».

Вивчивши історію Золочева і замку, Вінцентій з великим натхненням писав вірші про надзвичайної краси природу золочівської землі про боротьбу короля Яна Собеського із завойовниками.

Олександр Комарницький дуже любив квіти, тому у замку булла зібрана надзвичайно рідкісна  колекція квітів і рослин багатьох країн світу. І він навіть заповів, щоб його поховали серед лісу. Ще по сьогодні зберегли гробець власника Золочева Олександра Комарницького в лісі малого Тростянця, де він був похований у 1838 р. З 1834 р. замок служить державним інтересам. Він здається в оренду під австрійські казарми.

А в 1867 р. син Олександра Комарницького Роман передає замок в оренду під лікарню.

Через рік власниками замку стають євреї. В 1871 році знову займають його війська під казарми, а пізніше він переходить у повну власність уряду – стає державною в’язницею (тюрмою).