Історія промисловості та торгівлі Золочівщини

За часів Собезьких широко розвинулась промисловість міста і всього золочівського ключа. Закладено тартак (водяну пилораму), цегельню, скляну гути, кар’єри мармуру. У Сасові почала випускати першу продукцію папірня. На початку XVIII ст. через Золочів пролягла кінна пошта.

З 1736 р. золочівською цегельнею керував відомий інженер Антоній Гастелі.

Чималий прибуток давала місту рибна промисловість. Риба в живому вигляді, в’ялена, сушена, копчена, солена в маренадах користувалась заслуженим попитом на Львівських та інших європейських ринках.

Завдяки великій кількості фруктових дерев (Золочів називали містом-садом), сушені і консервовані фрукти йшли на експорт. Фруктові дерева росли навіть на межах, розмежовуючи ґрунти замкові і церковні. Про це знаходимо у привілеї, виданому у 1731 р. костелу Піярів.

Значні прибутки приносило замку і місту бджільництво.

У Золочеві і окрузі вирощувалась велика кількість домашніх тварин, які мали тут гарний ветеренарський догляд. Міською ветеренарною службою керував міщанин  Яремко.

Цінувались золочівські товари. Червоноруські купці, в тому числі золочівські, їздили торгувати не тільки у країни Центральної і Західної Європи, а й до Стамбула.

У XVI і  XVII ст. шлях до Стамбула пролягав так званим волоським трактом через Глиняни, Золочів, Теребовлю, Кам’янець-Подільський, Хотин, Ясси, Базарчик і Андріанополь.

Інформація про ці купецькі торгові поїздки дійшла до нас із судових документів.

В 1705 р. Золочів захопили шведи. Місто заплатило шведам семи тисячну контрибуцію. На неї пішло все костельне і церковне срібло.

А після проходження москалів і у міській касі стало пусто. Гроша не залишилося на підтримку міського господарства. А про дороги в той час потрібно було дбати, бо через Золочів пролягала лінія кінної пошти. Про це свідчить універсал російського царя Петра І про постачання 700 поштових коней на лінії до повороту з Тарнова  до Бару.

Ця лінія проіснувала довго. Відомості про неї знаходимо в документах 1782 р. (після першого розподілу Польщі).

Потрібно зазначити, що почтмейстер львівського напрямку резидентував у Золочеві.

Значної шкоди промисловості міста завдали пожежі. У XVIII ст. Золочів чотири рази сильно горів: у 1713, 1724, 1754, і 1761 рр. в останній пожежі 1761 р. згоріло 20 австерій (заїжджих дворів).

В 1782 р. кількість ремісників Золочева була не дуже велика: слюсар, цирульник, інтролігатор (палітурник книг), кілька кушнірів, 5 мельників, 20 різників, 94 ткачі. Так що в урядових рапортах м. Золочів визначається як ткацький промисловий пункт.

З інвентаря 1782 р. видно, що всі ремісники повинні були платити великі податки на користь Двору і замку. Через шість років (з 1788 р.) ремісництво, виснажене цією різнородною даниною, починає занепадати.

За австрійського режиму 1783 р. Золочів зараховано до ярмаркових місцевостей другої категорії.

Через кілька років цісар Йосип ІІ надав місту право мати чотири ярмарки щороку, кожний по вісім днів за руським календарем. Був це час, коли вся австрійська торгівля  з Волинню і Поділлям транспортувалась трактом, що розгалужувався у Золочеві на два шляхи: північний до Бродів і Радзивілова та східний до Тернополя і Волочиська. Отже, через Золочів перевозили тоді товари з Відня, Кракова і Львова.

Бродівська торгівля на той час була повністю у руках євреїв. Через Броди пролягав торговий шлях до новоутвореного міста Одеси (Одеса заснована в 1792 р. В деяких історичних джерелах  – 1794 р.). Пізніше цей транзитний, товарний рух через Золочів зменшився у зв’язку з відкриттям у 1871 р. залізничної колії із станцією Злочів. Наприкінці XVIII і на початку ХІХ ст. у Золочеві почала зростати промисловість. В селі Куткір виробляли шовкові пояси, а на початку ХІХ ст. існувала там фабрика пороху і паперу. Йосип Рорер з Відня, що подорожував по Волині, в 1804 р. вказував на добре розвинуту деревообробну промисловість в Золочівській окрузі, а також, що на Золочівщині вирощують багато льону, прядуть і тчуть.

Грубе полотно –  колег масово продавалось на ярмарках у Голорогах.

В 1811 р. А Крігсгабер заснував у Кабарівцях фабрику воску і свічок, а в Буську, що належав тоді також до Золочівської округи, був заснований шкіряний завод (щорічно обробляли 15000 шкір).

В тій самій окрузі, в селі Ланерівці існувала фабрика пудри і крохмалю, яку згодом перенесено до Яворова. В Окладові і Пеняках були фабрики скла. А в Сельцях, Бункові і Остапківцях виплавляли залізо.

Весь цей промисловий рух, підтримуваний німцями, фінансований урядом (державними субсидіями) був вигідний і для населення. З’явилися для людей заробітки. Почався значний ріст населення.

За австрійською статистикою у 1807 р. Золочівський округ (у 1782 р. до Золочева було перенесено окружний уряд) нараховував 191124 особи, а в 1810 р – 192119 осіб.

Швидкий приріст населення самого міста ілюструють такі цифри:

римо-католиків – 2219,

греко-католиків – 2048,

євреїв – 4046,

інші національності – 27.

У 1890 р. загальне число населення Золочева – 10113 чоловік:

римо-католиків – 2190,

греко-католиків – 2826,

євреїв – 5086,

інші національності – 11.

В 1900 році загальне число населення з передмістями – 14900 чол. (приріст населення від 1890 складає 17%).

Після війни перепис населення свідчить про зменшення населення до 11121 чол., в тому числі польської національності до 4567 чол. (без військових).