ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ПЛІСНЕСЬКОГО ГОРОДИЩА У СВІТЛІ НОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

plisneskПліснеське городище – складова частина комплексу археологічних пам’яток, що знаходиться на території та в околицях сучасного с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл. Давньоруський Пліснеськ двічі згадувався в літописах під 1188 і 1233 рр. та в шедеврі давньоукраїнської літератури «Слові о полку Ігоревім…» (1187 р.).
Старожитності Пліснеська віддавна привертали увагу представників місцевого духовенства та наукової спільноти. Перші відомі дослідження складової комплексу – курганного варязького могильника ХІ – поч. ХІІ ст. були проведені ще 1810 р. настоятелем Підгорецького монастиря В. Компаневичем та тутешнім чиновником Ф. фон Гауером. З того часу і до наших днів польові студії на Пліснеську здійснювало чимало відомих учених: Т. Земенцький, К. Гадачек, Я. Пастернак, І. Старчук, В. Гончаров, М. Кучера, Р. Багрій та ін. Останні чверть століття на пам’ятці працює археологічна експедиція під керівництвом М. Филипчука, а нині – й А. Филипчука.
Нагромаджений протягом минулого століття археологічний джерельний матеріал, а також нечисленні писемні відомості, дозволяли дослідникам Пліснеська висловлювати своє бачення ключових проблем археології та історії городища протягом різних хронологічних періодів. Як правило, науковці др. пол. ХХ ст. зображували розвиток Пліснеська через призму типової моделі зародження й становлення давньоруських городищ.
В останні 25 р. джерельна база з археології суттєво поповнилася, як з кількісної, так і з якісної сторін. Мова, зокрема, йде про те, що під час формування останньої застосовувалися удосконалені методи зняття та фіксації культурних нашарувань (у т.ч. мікростратиграфічні спостереження, “вихід” на рівень денної поверхні тих чи інших об’єктів/ груп об’єктів та ін. напрацювання, базовані на теорії формування культурного шару). Слід також наголосити, що нам вдалося значною мірою дослідити складну систему захисту Пліснеська (перші студії у цьому напрямку здійснювалися лише у др. пол. 40-х рр. ХХ ст. І. Старчуком; наступні дослідники городища не проводили розкопки оборонних ліній). Отримані таким шляхом матеріали дозволили по новому поглянути на низку дискусійних моментів історичного розвитку Пліснеська протягом різних хронологічних відтинків його існування, головні з яких коротко подаємо нижче.
plisnesk2І. Питання періодизації та хронології. Хронологічно старожитності Пліснеська вкладаються у рамки періодизації та хронології середньовічних археологічних культур українського Прикарпаття. Слов’янський період Пліснеська датується VІІ–Х ст. та відповідає фінальному етапу розвитку празько-корчацької культури й райковецьким старожитностям регіону. Давньоруський період датується кін. Х ст./ поч. ХІ ст. – сер. ХІІІ ст. Верхня хронологічна межа слов’янського та нижня межа давньоруського періодів визначається походом Володимира Святославовича на хорватів у 992 (993) р., який завершився політичним катаклізмом для теренів Прикарпаття, а саме – ліквідацією місцевого державного утворення хорватів – Великої Хорватії. Верхня хронологічна межа давньоруських комплексів сер. ХІІІ ст. (1241 р.) – час погрому Пліснеська монголами.
ІІ. Зародження та структура слов’янського городища.
Найбільш ранньою пам’яткою серед слов’янських старожитностей Пліснеська було культове місце давніх слов’ян, яке локалізувалося в ур. «Оленин Парк». Перші сакральні комплекси культового центру («жертовні ями») були закладені ще у сер. – др. пол. VІІ ст. Пізніше, на площадці давньослов’янського язичницького осередку з’явилося чимало сакральних об’єктів, у т.ч. «жертовний пояс» поч. VІІІ – поч. Х ст. (представлений сукупністю інгумаційних та кремаційних ритуальних людських захоронень), контини (VІІІ/ІХ – пер. пол. Х ст.), язичницький храм (ІХ–Х ст.) тощо; окрім того, південний схил культового центру у Х ст. опоясувала ритуальна лінія захисту.
У ІХ ст. будуються перші укріплення Пліснеська (з цього часу ми, власне, можемо говорити про Пліснеськ як городище). Мова йде за внутрішні оборонні рубежі, які “перерізали” уздовж верхнє плато циркоподібної улоговини. Точний час їхнього спорудження не відомий. Однак сліди конструкцій др. пол. ІХ ст. виявлено під час вивчення внутрішніх ліній захисту №№ 4 та 5; а матеріали сер. ІХ ст. відкриті під час розкопок оборонної лінії № 7.
В період пер. пол. – сер. Х ст. перебудовуються примітивні дерев’яно-земляні укріплення внутрішніх ліній захисту та споруджуються нові, як правило, більш масштабні оборонні конструкції. В цей час також будуються відносно примітивні зовнішні лінії захисту, які обмежували периметр циркоподібної улоговини, де знаходилося саме слов’янське городище. Згадані укріплення були конструктивно схожі на ті, що функціонували протягом першого періоду існування внутрішніх ліній захисту.
Варто пригадати, що спроби П. Раппопорта віднести зовнішні та низку внутрішніх укріплень виключно до ранньозалізного віку не увінчалися успіхом. Дослідник не лише не розкопував оборонні лінії, але й, зрештою не мав достатньо матеріалів для подібного хронологічного визначення. Матеріали, які отримані нами під час розкопок зовнішніх та внутрішніх оборонних ліній, спростували подібні судження вченого. У цьому плані, правда, викликають подив нинішні твердження М. Бандрівського щодо приналежності Пліснеського городища до ранньозалізного віку, що є або ігноруванням, або ж незнанням нагромадженого за останні чверть століття джерельного матеріалу.
Станом на кін. Х ст. слов’янський Пліснеськ досягнув апогею у своєму розвитку. Площа городища досягала кількох сотень гектарів, що ставило його в один ряд з такими городищами Прикарпатського регіону, як Галич та Стільсько.
Укріплене поселення слов’янського часу характеризувалося полісною моделлю. У її витоках, в VІІ–VІІІ ст., очевидно, знаходився культовий центр давніх слов’ян. На території верхнього плато Пліснеська, протягом ІХ–Х ст., функціонували також два кремаційні ґрунтові могильники (на одному з яких навіть вдалося зафіксувати давньослов’янський крематорій), заглиблені житла з печами-кам’янками, наземні й заглиблені господарські споруди. Навколо слов’янського городища, у його близькій та далекій ресурсних зонах, знаходилися численні неукріплені селища, які складали своєрідну «хору» для укріпленого осередку.
Жодного «осідку феодала», «палаців» ймовірної військової верхівки, певних осередків публічної влади давніх слов’ян на території Пліснеська ІХ–Х ст. не виявлено. Натомість, видається, що саме культове місце давніх слов’ян у цей час займало ключові позиції в слов’янському полісі. На це, принаймні, вказують польові студії останніх років на пам’ятці.
ІІІ. Утворення та структура літописного міста.
В часи русько-хорватської війни 992 (993) р. Пліснеськ, мабуть, відігравав важливу роль, з огляду хоча б на той факт, що опісля підкорення Києвом Червенських градів (981 р.) шлях до Галичини пролягав, передусім, через цей укріплений пункт. Руйнування слов’янського Пліснеська військами Володимира Святославовича відкинуло розвиток міста майже на століття. Нині відомою є лише невелика кількість об’єктів ХІ ст. на пам’ятці, у порівнянні з численною житлово-господарською забудовою Х ст. Зрештою, усі відкриті комплекси ХІ ст. мали відношення до неукріпленого селища, яке постало на місці спаленого слов’янського городища. Жодна з досліджених внутрішніх ліній захисту (не кажучи вже про зовнішні рубежі) не існувала протягом ХІ ст.
Отже, формуванню укріпленого давньоруського міста, як це зазначено вище, передувало відкрите селище ХІ ст., а також могильник ХІ – поч. (пер. тр.) ХІІ ст., що знаходився в ур. “Поруби”. Захоронення на цьому некрополі репрезентували курганний обряд поховання (кремацію та інгумацію). Рідше зустрічалися кенотафи. На сьогодні на могильнику налічується близько 140 насипів, з яких близько 70 мають зовнішні ознаки руйнувань, завданих скарбошукачами. Курганний могильник належав представникам варязької дружини, а пізніше – її слов’янізованим нащадкам.
Близько кін. ХІ – на поч. ХІІ ст. споруджуються перші давньоруські фортифікації. Мова йде за укріплення, які обмежували ур. «Оленин Парк» та «Замчисько». Давньоруські оборонні рубежі будувалися поверх слов’янських конструкцій ліній захисту №№ 7 та 6 (вали №№ 1 та 2), а також по периметру площадки ур. «Замчисько». Загалом вони обмежували територію площею у кілька гектарів.
З поч. – др. тр. ХІІ ст. – по сер. ХІІІ ст. тривав другий етап у розвитку давньоруського Пліснеська, який пов’язаний зі становленням та розвитком давньоруського міста. Новосформоване городище, очевидно, складалося з дитинця, посаду та передмістя (окільної частини). Однак, беззаперечно трактувати ті чи інші складові пам’ятки прямолінійно, через призму бургівської моделі, доволі важко.
Раніше уже висловлювали припущення про те, що в невеликому ур. «Оленин Парк» міг знаходитися «замок» феодала. Такі міркування, слід визнати, мають під собою певне підгрунтя. По-перше, це була доволі незначна за площею, а проте, чи не найкраще укріплена частина давньоруського городища. По-друге дослідженнями 1993, 2007–2015 рр. тут вдалося зафіксувати житлово-господарську забудову ХІІ–ХІІІ ст. Цілком ймовірно, що саме в цій частині городища колись проживали бояри Арбузовичі, від яких свого часу Пліснеськ забирав Данило Романович (1233 р.). Ур. “«Оленин Парк» протягом давньоруського часу, мабуть, було складовою дитинця, який мав складну (двочленну ?) структуру та розташовувався здебільшого в межах ур. «Замчисько». Тут зафіксовано безліч житлових і господарських споруд давньоруського періоду. До речі, з ост. чв. – кін. ХІ ст. на Пліснеську розпочиналася трансформація заглиблених житлово-господарських споруд в наземні, а заразом й відбувалася еволюція опалювальних пристроїв: від печей-кам’янок до купольних глинобитних печей.
У разі визнання складної структури Пліснеського дитинця, певних зусиль потребує й локалізація посаду. Вважаємо, що торгово-реміснича частина розташовувалася в основному за межами території ур. «Замчисько». Слід наголосити, що саме поблизу укріпленої площі літописного міста знаходилися окремі ремісничі осередки, як ось на західному відтинку високого плато між внутрішніми лініями захисту №№ 3 та 4, де у 2009 р. було віднайдено велику кількість залізних шлаків, безліч криці та декілька споруд господарського призначення ХІ – поч. ХІІ ст. У цьому місці міг локалізовуватися ремісничий осередок (?). Іншими словами, посад давньоруського міста знаходився десь у межах високого плато, в ур. «Середгороддя».
Важливою складовою планувальної структури дитинця і посаду з др. пол. ХІІ ст. були інгумаційні ґрунтові могильники. Ще недавно грунтові тілопокладення були відкриті у кількох місцях: два – на т. зв. «Середгородді», по одному – на «Замчиську» та в ур. «Церквиська». Наявність чотирьох могильників вказує на те, що поряд з ними мають бути залишки давньоруських церков. Яскравим підтвердженням сказаного є могильник на “Замчиську”. За попередніми підрахунками, протягом ХХ – на поч. ХХІ ст. тут відкрито понад 170 ґрунтових інгумаційних поховань та зафіксовано залишки фундаментів великої кам’яної споруди (церкви?).
Між іншим, давньоруські поховання останнім часом були зафіксовані й за межами укріплень давньоруського міста (поблизу ліній захисту № 1 та 5). Почасти, за укріпленнями городища, на посаді, фіксується й житлово-господарська забудова ХІІ–ХІІІ ст., і значно рідше – ХІ ст. Давньоруське місто було оточене великою кількістю синхронних відкритих поселень у своїй близькій та далекій околицях. Найближчі поселення сільського типу у межах циркоподібної улоговини, мабуть, складали окільний город давньоруського Пліснеська.
Вартує уваги й той факт, що вперше про Пліснеськ на сторінках літописів згадано лише у 1188 р. (ост. чв. ХІІ ст. !). До цього часу городище не впадало у поле зору давньоруських хроністів. Такий стан справ почасти перегукується з археологічними матеріалами: інтенсифікація житлово-господарської забудови, поява церков та масове закладання християнських некрополів фіксується саме з пер. пол. – сер. ХІІ ст.
Городище припинило своє функціонування у сер. ХІІІ ст. і як укріплене поселення більше не відновлювалося. Основною цьому причиною слід назвати масштабний руйнівний характер монгольської навали. Проте, ще з часів давньоруського міста зародився, а згодом і продовжував функціонувати Підгорецький («здавна іменований Пліснеський») монастир. Його початки сягають др. пол. – кін. ХІІ ст., і, швидше за все, пов’язані з ур. «Оленин Парк», де у 2007 р. нам вдалося відшукати ймовірні залишки культової споруди – дерев’яної церкви ХІІ–ХІІІ ст.
Михайло Филипчук
Директор Інституту археології
Львівського національного університету ім. І. Франка
Андрій Филипчук
Заступник директора з наукової роботи
Адміністрації Історико-культурного заповідника
«Давній Пліснеськ»