Хто єси тут похований…

Червоне. Шмат землі під горою вершина якої чудом вціліла. З одного боку – огорожа машино-тракторного парку училища, а з другого польова дорога. А в цьому неправильної форми прямокутнику могили. Без хреста. Без імені. Тільки трава шелестить і листя поодиноких беріз. Сумно, лячно. Безіменно тут спочивають майже дві тисячі в’язнів сталінської тюрми, яка знаходилась у цьому приміщенні, де училище, до 1953 року.

Як стверджує житель Червоного, Степан Васильович Лемко, їх ховали вночі. Як правило у яму вкидали по 6-10 чоловік. Тут йому говорив швагер, що був охоронником при тюрмі. Хто були ці люди? Без архівів важко щось сказати конкретно. Та достеменно відомо, що близько шість з них походили з західних областей України. Судили їх за приділ колосків, за кілька колосків, або літру збіжжя. Судили за наклепом. Точно не знаємо долей, їх смерті, а причини – поготів.

Були тут різні люди – хлібороби, робітники, інтелігенція. Підлітки і старі люди. Десь тут на цьому клаптику землі спочивають і три священики з Жовкни тобто з Несторова. Про це згадує Марія Мурин з Червоного, яка відвідувала їх в тюрмі, при носила їм їжу. І пам’ятає, що якогось часу їх усіх не стало.

Виявляється, що тут  на цьому безіменному кладовищі, поховали жертв фашиського концтабору – євреїв, росіян, українців. Поховали їх у глибокі ямі.  Щороку вони нападаються. Імен їх також ніхто не знає. Та місце їх поховання, мабуть, стало підхожим для сталінських катів.

Чи знав хтось про цей скорботний цвинтар? Звичайно, що знало багато. Та мовчали. Лише викладач училища Василь Йосипович Рип’янчин і ще декілька, і С. В Лемко, щось прагнули робити. Садили фруктові дерева. Та їх хтось викопував. Адміністрація училища давніше хотіла розширити свою навчальну базу.

… Шелестить вітер в пониклій пожовклій траві. В. Й. Рип’янич висив тут не великий курган. На ньому встановлено залізний хрест. Зроблено, на стільки на скільки вистачило сил, і думається, що в пошуку повинні включитися  всі, кому дорога людська пам’ять, людський біль і горе. І найперше прохання до «Маморіалу» допоможіть встановити ім’я похованих. Нехай восторжествує справедливість.

Степан Сенюк

27 вересня 1990  року