Гавареччина

На північ від Золочева, серед горбів та лісів, розташоване село Гавареччина. Вперше село згадується у літописі ХVII ст. Тоді в Білому Камені було багато гончарів. І коли у всіх печах випалювали посуд то дим стояв над містечком наче смог. І цей дим докучав пані Терезі Вишневецькій., тому вона вмовляє свого чоловіка виселити гончарів із міста. Так переселилося на північ від міста 5 родин. Тут вони розчистили невелику площу лісу для будівництва хатів і поселилися.  Це поселення і дало початок селу, яке назвали на честь пані Терещизною.  А по її смерті гончарами покровительствувала її дочка Гавра, так, що вони почали називати своє село Гаварещизною.

Гавареччина – центр виробництва, відомої далеко за межами Галичини, гаварецької чорної кераміки. Першими жителями села були гончарі, яких переселила графиня Тереза із міста Білий Камінь, щоб вони своєю роботою не задимлювали містечко це приблизно в другій половині ХVcт. Гавареччина належить до тих небагатьох населених пунктів, де споконвіків, від покоління до покоління, дбайливо, як найбільшу святиню, передавали таємниці одвічного ремесла, де гончарний круг був невід’ємним атрибутом хатнього інтер’єру, а гончарська піч темніла на кожному селянському обійсті.
gavarechchyna_keramika_4

Чорна кераміка Гавареччини, або як її ще називають “сива” задимлена чи закурена – особлива. Коріння цього дивовижного мистецтва сягають II тисячоліття до Р. X. Чорна (чорнолощена) кераміка – ремесло народне. Воно гідно існувало поряд із барвистою майолікою та полив’яним посудом, задовольняючи народні смаки, пот¬реби, не виходячи за межі традицій.

Минали роки і час вносив свої корективи: фабричний посуд з металу, фаянсу чи скла витіснив самобутній глиняний. І як наслідок – поменшало в селі гончарів.

Але нині Гавареччина переживає свою другу молодість. За сприяння львівських ентузіастів: мистецтвознавця, Героя України Б. Возницького, скульпторів Ярослава і Ярослави Мотик, традиції гаварецької кераміки здобувають нове життя у творчості професійних мистців.

Найбільшими прихильниками цього промислу були, і є молоді ентузіасти з Товариства Лева, які 1987 р. організували чудову виставку чорнодимленої кераміки й аукціон у дворі Бернардинського монастиря у Львові.

Іван Луковський, Дмитро Вислинський, Володимир Архамович, Володимир та Мар’ян Бакусевичі – народні майстри гаварецької чорнодимленої кераміки. Року 1984 в італійському місті Фаєнці відбулась Міжнародна виставка. Саме там був репрезентований різноманітний посуд із села Гавареччина. Фото одного із вазонів увійшло до каталогу найкращих керамічних витворів мистецтва Європи. Роботи Д.Вислинського були удостоєні золотої медалі. Про гаварецьку кераміку дізнався світ.

Чорна кераміка – прадідівське одвічне ремесло. Це проста технологія і невибагливий орнамент. Але як зворушує нас глибинна нерозривна ниточка народної пам’яті, де з маленької грудочки глини починається наше самобутнє народне мистецтво…