“Головне правило масштабної дифамаційної кампанії, яка два роки велася проти «Свободи», зводилося до того, аби не помічати і не аналізувати тих важливих, глобальних речей, які робила політична сила”.
Написали понад 900 законопроектів. зданих змінити існуючу кримінально-олігархічну систему? – Ну і що!
Завше 100-відсотково і правильно голосували? – Теж мені!
Були головною рушійною силою в боротьбі з режимом Януковича? – Та, то таке!
Самовіддано воювали на барикадах Революції Гідності, втративши 19 побратимів? – Не прикривайтеся героями!
Відправили воювати на східний фронт понад півтисячі своїх побратимів? – Що то є!
А що ж важливо?
«А от ваша Фаріон дюже не така».
Фаріон, звісно, подобається не всім.
Бо жодна людина всім не може подобатися.
Бо хтось потребує делікатного тихого слова, а хтось колючого – як вістря багнета.
У «Свободи» багатотисячне членство – і всі різні.
Але які різні усі не були б – СТРАТЕГІЯ політичної сили, її ЦІЛІ і ЗАВДАННЯ ніколи не змінюються. В тім-то й суть існування ідеологічної політичної сили. Тому у приватних олігархічних ЗМІ, які свідомо очорнювали Свободу, ніколи не згадували про масштабні справи націоналістів – мовби їх не існувало. Завше послуговувалися одним і тим прийомом. Вихоплювали конкретну людину, розчленовували на дрібненькі кавальчики її життя і вчинки і – критикували, критикували, критикували. А за один і той самий вчинок можна і обплювати, і піднести до небес! Залежно від того, як все повернути ( совєцька агітаційна машина до слова на тім спеціалізувалася!) А якщо критикувати вже геть не було за що – брехали. Що ж відбувалося. Образно кажучи, змушували розглядати у лупу маленький шматочок картини, відволікаючи увагу від цілісного зображення на полотні.
Ще мені зараз пишуть на ФБ декотрі друзі, що от же ж не Путін не вибрав Фаріон.
Не вибрав звісно не Путін. Він про її кандидування певно й не знав. Але Путін знав абсолютно точно, що потужна фракція націоналістів у Верховній Раді була би великою проблємою для того чималого прокремлівського лобі, яке він, вочевидь через мінські договорняки, – успішно пропхав в український парламент.
І ще. Головне. Не пустити «Свободу» у ВР – стратегічна помилка Порошенка. Бо якщо з системи штучно прибрати котрийсь її елемент, котрий на той час має у ній бути – то і вся система починає видозмінюватися і зазнавати несподіваних мутацій…”
Голос Свободи
